Башта Пасквале Джудиче та Джетере Сервер Джемільович: різниця між сторінками

Матеріал з Кримології
(Різниця між сторінками)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>TohaomgBot
м (Замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на звичайні літери)
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
Рядок 1: Рядок 1:
{{Пам'ятка
{{Актор
|тип              =  
| bgcolour =  
|назва            = Башта Пасквале Джудиче
| ім'я= Сервер Джетере
|оригінальна назва =  
| ім'я_при_народженні =  
|зображення       = Башта № 12 Паскуале Джудічі (мур.).JPG
| зображення = Сервер Джетере.jpg
|країна            = {{UKR}}
| підпис =
|місто            = [[Судак (місто)|Судак]], [[Кримська область|Крим]]
| дата_народження = 16.2.1906
|назва розташування =
| місце_народження = село [[Малий Маяк|Буюк-Ламбат]], [[Ялтинський повіт]], [[Таврійська губернія]]
|розташування      =
| дата_смерті          = 1980
|конфесія              =
| місце_смерті        = [[Махачкала]], [[Дагестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Дагестанська АРСР]]
|єпархія              =
| національність = [[Кримські татари|кримський татарин]]
|орденська приналежність =
| рід_діяльності = [[актор]], [[режисер]], [[драматург]]
|тип монастиря          =
| роки_діяльності = [[1928]]-[[1970]]
|тип будівлі            =
| дружина =
|архітектурний стиль    =
| чоловік =
|автор проєкту          =
| діти =
|будівельник            =
| сторінка_в_інтернеті =
|засновник              =
| провідні_ролі =
|перша згадка            =
| нагороди = Заслужений артист [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримської АРСР]] (1940),<br/>Народний артист [[Дагестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Дагестанської АРСР]] (1955)
|заснування              = [[1392]] рік
|основні дати            =
|початок будівництва    =
|завершення будівництва  =
|будівлі                =
|прибудови              =
|відомі мешканці        =
|реліквії                =
|настоятель              =
|стан                    =
|кр = Крим
}}
}}
'''Серве́р Дже́тере''' ({{lang-crh|Server Cetere}}, {{ДН|16|2|1906}}, село [[Малий Маяк|Буюк-Ламбат]]&nbsp;— {{ДС|||1980}}, [[Махачкала]])&nbsp;— [[Кримські татари|кримськотатарський]] [[актор]], [[режисер]], [[драматург]]. Чоловік [[Джетере Нуріє Джелілівна|Нуріє Джетере]]. [[Народний артист]] [[Дагестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Дагестанської АРСР]] ([[1955]]).


'''Башта Пасквале (Паскуале)<ref>{{cite web|url= http://www.vhodv.com/sudak/dostoprimechatelnosti/696-genuezskaya-krepost-sudak/|title= Генуэзская Крепость Судак|publisher= vhodv.com|date= |accessdate= 4 серпня 2015 року|archiveurl= https://web.archive.org/web/20160305044441/http://www.vhodv.com/sudak/dostoprimechatelnosti/696-genuezskaya-krepost-sudak/|archivedate= 5 березня 2016|deadurl= yes}}{{ref-ru}}</ref> Джудиче'''&nbsp;— [[пам'ятка архітектури національного значення]] №&nbsp;010071/5, входить до комплексу [[Судацька фортеця|Судацької фортеці]], розташована на Фортечній горі у місті [[Судак (місто)|Судак]]<ref>{{Cite web |url=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/518-2020-п#Text |title=Постанова КМУ № 518 від 25 червня 2020 р. «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» |accessdate=7 жовтня 2020 |archive-date=11 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201011134810/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/518-2020-п#Text }}</ref>. Згідно з Переліком об'єктів нерухомої спадщини Судацької фортеці [[Національний заповідник «Софія Київська»|Національного заповідника «Софія Київська»]], башта має порядковий номер 12<ref>[https://issuu.com/culture.ua/docs/pu_7_2014_web_skor Зливкова О. Облік пам'яток Судацької фортеці] // [[Пам'ятки України: історія та культура]].&nbsp;— Липень 2014.&nbsp;— №&nbsp;7.&nbsp;— С. 10&nbsp;— 11.</ref>.
== Біографія ==
Сервер Джетере народився в [[Кримський півострів|Криму]] в лютому [[1906]] року в селі [[Малий Маяк|Буюк-Ламбат]] біля [[Алушта|Алушти]]. Рано втративши матір, хлопчик не ужився з [[Мачуха|мачухою]] і у сім років втік з дому до [[Сімферополь|Сімферополя]]. [[Жебрак]]ував, промишляв випадковими заробітками і дрібним злодійством, поки, нарешті, не потрапив у [[Поліція Росії|поліцію]]. Був направлений у [[дитячий будинок]]. Після школи, у [[1923]] році, вступив до [[Казанське художнє училище|Казанського театрального технікуму]]. Закінчивши у [[1928]] році театральний технікум, повернувся до [[Сімферополь|Сімферополя]], де влаштувався на роботу в [[Кримськотатарський академічний музично-драматичний театр|Кримськотатарський драматичний театр]], відкритий в жовтні 1923 року. Тут Джетере зіграв Хлестакова в [[Ревізор (комедія)|«Ревізорі»]], Карла Моора в [[Розбійники|«Розбійниках»]] [[Йоганн-Фрідріх Шиллер|Шиллера]], Гайдара в [[Загибель ескадри|«Загибелі ескадри»]] [[Корнійчук Олександр Євдокимович|О. Корнійчука]]. Писав [[Вистава|п'єси]] («Хто кого», «Два брати»), захопився [[Режисер|режисурою]]. Перша постановка Сервера Джетере&nbsp;— «Чапаєв» за романом [[Фурманов Дмитро Андрійович|Дмитра Фурманова]], в якій він зіграв роль комісара, мала великий успіх<ref name="krymr">{{cite web
|url                     = http://ru.krymr.com/a/27944775.html
|назва              = Слезы Сервера Джетере: в жизни и на сцене
|прізвище        = [[Бекірова Гульнара Тасимівна|Гульнара Бекирова]]
|ім'я                =
|дата                = 25.08.2016
|вебсайт          = [[Крим.Реалії]]
|видавець        =
|дата-доступу =  
|archive-date           = 6 жовтня 2016
|archive-url             = https://web.archive.org/web/20161006184907/http://ru.krymr.com/a/27944775.html
}} {{ref-ru}}</ref>.


== Опис ==
У [[1932]] році Сервер одружився з двадцятирічною [[Актор|актрисою театру]] [[Джетере Нуріє Джелілівна|Нуріє Джеліловою]]. Сценічне життя складалася успішно. Було багато ролей, [[Гастролі|гастролей]], поїздки на конкурси та [[Фестиваль|фестивалі]] містами [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянського Союзу]]. Сервер виконував головні ролі у виставах класичного репертуару, а також у виставах кримськотатарських авторів (зокрема «Наступ» І. Тархана, «Мотор» [[Умер Іпчі|У. Іпчі]]). У [[1937]] році Сервер Джетере поступив до [[Російський університет театрального мистецтва|Державного інституту театрального мистецтва]] (ГІТІС) в [[Москва|Москві]] на режисерське відділення, яке закінчив у [[1940]] році. До цього часу він був уже Заслуженим артистом [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримської АРСР]]<ref name="krymr"/>.
Північно-східна захисна лінія [[Судацька фортеця|Судацької фортеці]] налічує сім веж: п'ять, які певною мірою збереглися та дві, від яких залишилися лише фундаменти.


Пасквале Джудиче&nbsp;— бойова [[вежа]], яка добре збереглася; розташована між Безіменною та Круглою (Напівкруглою).
У серпні [[1941]] року Сервер добровольцем пішов на фронт. Направлений до [[Севастополь|Севастополя]] в десантний підрозділ. Сім'я Джетере залишилася в окупації. У [[1942]] році Сервер Джетере був важко поранений і евакуйований в госпіталь в [[Тбілісі]]. Після лікування [[Демобілізація (військова справа)|демобілізований]].


У бік головних воріт, на відстані 11,5&nbsp;м і 6,5&nbsp;м від зруйнованої вежі у фортечній стіні знаходиться сім вузьких прорізів [[Бійниця|бійниць]], що розширюються із внутрішньої сторони у [[Ніша|ніші]] для стрільців з лука і арбалетів. Прорізи бійниць у вежі і в стіні завширшки 15&nbsp;см, ширина ніш&nbsp;— від 1 до 2 і більше метрів, висота від 1,3 до 2,1&nbsp;м.
Від 1942 року актор і режисер {{не перекладено|Кумикський музично-драматичний театр імені А. П. Салаватова|Кумикського драматичного театру|ru|Кумыкский музыкально-драматический театр имени А. П. Салаватова}} в [[Буйнакськ]]у, а з лютого [[1943]] в [[Махачкала|Махачкалі]]. Першою роботою стала роль Зубаіра в спектаклі «Хочбаре», потім&nbsp;— ролі Штубе («Розлом»), [[Отелло]] за однойменним твором [[Вільям Шекспір|Шекспіра]], Султанбек («Аршин мал алан» [[Узеїр Гаджибеков|Узеїра Гаджибекова]]) тощо. Писав п'єси. З [[1946]] року одночасно займався педагогічною діяльністю&nbsp;— викладав у театральній студії при театрі. Як режисер Сервер Джетере поставив спектаклі «Іспанці» за твором [[Лермонтов Михайло Юрійович|Михайла Лермонтова]], «Без вини винуваті» за п'єсою [[Островський Олександр Миколайович|Олександра Островського]], [[Божевільний день, або Одруження Фігаро|«Весілля Фігаро»]] [[П'єр Бомарше|Бомарше]], «[[Собака на сіні]]» [[Лопе де Вега]], «Фатіма» [[Коста Хетагуров|Кости Хетагурова]], «Леганда про кохання» [[Назим Хікмет|Назима Хікмета]]&nbsp;— загалом понад 100 вистав. Автор п'єс «Ким кимни?» («Хто кого?», 1935), «Эки къардаш» («Два товариші», поставлено 1936), «Весілля продовжується» (1946), «Сестри» (1953), «Щасливі» (1958). З 1955 року&nbsp;— Народний артист [[Дагестанська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Дагестанської АРСР]]. З [[1966]]&nbsp;— член [[Спілка письменників СРСР|Спілки письменників СРСР]]<ref name="krymr"/>. Заслужений діяч мистецтв [[Дагестан]]у, нагороджений почесними грамотами Президії Верховної Ради Дагестанської АРСР і медаллю [[Медаль «Ветеран праці»|«Ветеран праці»]]<ref>{{cite web
|url          = http://imenakavkaza.ru/biographii/dzhetere_server_dzhamalovich/?sphrase_id=147479
|назва          = Джетере Сервер Джамилович
|прізвище          =
|ім'я          =
|дата          =
|вебсайт          = Электронная эницклопедия «Имена Кавказа»
|видавець          =
|дата-доступу          = 4.05.2017
|archive-date          = 13 грудня 2017
|archive-url          = https://web.archive.org/web/20171213010809/http://imenakavkaza.ru/biographii/dzhetere_server_dzhamalovich/?sphrase_id=147479
}} {{ref-ru}}</ref>.


Башта трьохстінна, чотириярусна; довжина північної стіни вежі Джудиче по внутрішньому обміру дорівнює 4,6&nbsp;м, східної та західної&nbsp;— по 4,5&nbsp;м. Вхід не із землі, а із стіни&nbsp;— на рівні другого ярусу.
Помер в 1980 році в [[Махачкала|Махачкалі]].
 
Нижній ярус&nbsp;— склад зброї, взимку служив караульним приміщенням, з каміном для обігріву. Другий ярус був бойовим: його вузькі вертикальні [[Амбразура|амбразури]] призначені для стрільби з [[лук]]ів і [[арбалет]]ів. Вікна, у стінах третього поверху, широкі та прямокутні&nbsp;— для стрільби з [[Балістика|баліст]] (велетенські арбалети для метання колод та кам'яних ядер). Верхній (четвертий) ярус захищений [[мерлон]]ами<ref>{{cite web|url= http://www.on-line.crimea.ua/guide/sudak_fort.html|title= Судакская крепость|publisher= on-line.crimea.ua|date= |accessdate= 5 серпня 2015 року|archiveurl= https://web.archive.org/web/20171208182341/http://www.on-line.crimea.ua/guide/sudak_fort.html|archivedate= 8 грудня 2017|deadurl= yes}}{{ref-ru}}</ref>.
 
[[Генуезці]] у кожну оборонну споруду вмуровували заставні плити, на яких містилася інформація про час будівництва та приналежність будови. На башті Пасквале Джудиче збереглася геральдична плита з ім'ям консула Паскуале Джудиче та датою [[1392]] рік, у верхній частині якої декілька рядків латинського тексту:
 
{{цитата|Цю будівлю велів побудувати благородний чоловік і високоповажний консул Солдайі Паскуале Джудиче у перший день серпня [[1392]] року<ref name="Башта">{{cite web|url= http://kimmeria.com/crimea/surozh_castle_05_1.htm|title= Башня Паскуале Джудиче|publisher= kimmeria.com|date= |accessdate= 5 серпня 2015 року|archive-date= 6 березня 2016|archive-url= https://web.archive.org/web/20160306161859/http://kimmeria.com/crimea/surozh_castle_05_1.htm}}{{ref-ru}}</ref>.
}}
 
У нижній частині плити знаходиться поле, де зображено три щита з гербами. На центральному щиті&nbsp;— герб [[Генуя|Генуї]], зліва від нього&nbsp;— герб генуезького [[дож]]а (вищого адміністративного голови [[Генуезька республіка|генуезької республіки]]), праворуч герб роду, з якого походив консул, що побудував вежу,&nbsp;— роду Джудиче.
 
Поле, у якому розташовані герби, заповнене своєрідним орнаментом, який отримав у мистецтвознавців найменування «сельджуцького стилю», поширений у [[Мала Азія|Малій Азії]] в період [[Турки-сельджуки|турків-сельджуків]], характерний для мистецтва країн [[Візантія|Візантії]] і [[Закавказзя]] XII—XV століть<ref>{{cite web|url= http://www.sudak.pro/bashnya-paskuale-dzhudiche/|title= Башня Паскуале Джудиче|publisher= sudak.pro|date= |accessdate= 5 серпня 2015 року|archive-date= 5 березня 2016|archive-url= https://web.archive.org/web/20160305135806/http://www.sudak.pro/bashnya-paskuale-dzhudiche/}}{{ref-ru}}</ref>.
 
Такий орнамент на плитах західноєвропейського походження свідчить про те, що плити виготовлялися місцевими майстрами з грецьких або вірменських ремісничих артілей, а також з місцевих жителів складалися артілі, що виконували будівельні роботи; італійці були лише замовниками споруд.
 
У [[1930]] році Пасквале Джудиче описана А.&nbsp;А.&nbsp;Фоміним, а у [[1984]] році археологічно досліджувалася І.&nbsp;А.&nbsp;Барановим<ref>{{cite web|url= http://www.sudakfortress.ru/?p=277|title= Башня Паскуале Джудиче|publisher= sudakfortress.ru|date= |accessdate= 5 серпня 2015 року|archive-date= 9 березня 2016|archive-url= https://web.archive.org/web/20160309072835/http://www.sudakfortress.ru/?p=277}}{{ref-ru}}</ref>.
 
== Галерея ==
<gallery>
Башта паскуале джудічі 12.jpg
Судак .Башта № 12 Паскуале Джудічі.jpg
Sudak7825.JPG
Башта Паскуале Джудічі!.JPG
</gallery>


== Див. також ==
== Див. також ==
[[Генуезька фортеця (Судак)]]
* [[Джетере Нуріє Джелілівна]]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 72: Рядок 61:


== Джерела ==
== Джерела ==
# Лезина, И.&nbsp;Н.&nbsp;От Белогорска до Судака.&nbsp;— Симферополь, 1978. {{ref-ru}}
* [[Урсу Дмитро Павлович|''Урсу Д. П.'']] [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=23984 Джетере Сервер Джемільович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210711033112/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=23984 |date=11 липня 2021 }} // {{ЕСУ|8|}}
# Полканов, А. И. и др. Судак: Путеводитель.&nbsp;— Симферополь, 2007. {{ref-ru}}
* [http://usve32493.startvps.com/index.php/term/,6ea3ac6f595861ad956a60ac699bac5395545c945468b0556c7154a261a69d5a5c5764ac97a158b1b0aba55da0b193575d6a609b58.xhtml Джетере]{{Недоступне посилання|date=травень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} // Театральная энциклопедия (под ред. П. А. Марков). — М.: [[Советская энциклопедия]], 1963. — Т. 2. {{ref-ru}}
# Судак. Новый Свет: Краткий путеводитель.&nbsp;— Севастополь, 2007. {{ref-ru}}
# Тимиргазин, А.&nbsp;Д.&nbsp;Судак. Путешествия по историческим местам.&nbsp;— Симферополь, 2000. {{ref-ru}}
 
{{Софія Київська}}


[[Категорія:Генуезька фортеця (Судак)]]
{{Ізольована стаття|кільце2}}
[[Категорія:Вежі України]]
[[Категорія:Уродженці Алушти]]
[[Категорія:Пам'ятки архітектури України національного значення в Криму]]
[[Категорія:Померли в Махачкалі]]
[[Категорія:Кримськотатарські актори]]
[[Категорія:Кримськотатарські драматурги]]
[[Категорія:Кримськотатарська діаспора]]
[[Категорія:Випускники Казанського художнього училища]]

Поточна версія на 18:26, 13 листопада 2023

Серве́р Дже́тере (крим. Server Cetere, 16  1906(19060216), село Буюк-Ламбат — Шаблон:ДС, Махачкала) — кримськотатарський актор, режисер, драматург. Чоловік Нуріє Джетере. Народний артист Дагестанської АРСР (1955).

Біографія

Сервер Джетере народився в Криму в лютому 1906 року в селі Буюк-Ламбат біля Алушти. Рано втративши матір, хлопчик не ужився з мачухою і у сім років втік з дому до Сімферополя. Жебракував, промишляв випадковими заробітками і дрібним злодійством, поки, нарешті, не потрапив у поліцію. Був направлений у дитячий будинок. Після школи, у 1923 році, вступив до Казанського театрального технікуму. Закінчивши у 1928 році театральний технікум, повернувся до Сімферополя, де влаштувався на роботу в Кримськотатарський драматичний театр, відкритий в жовтні 1923 року. Тут Джетере зіграв Хлестакова в «Ревізорі», Карла Моора в «Розбійниках» Шиллера, Гайдара в «Загибелі ескадри» О. Корнійчука. Писав п'єси («Хто кого», «Два брати»), захопився режисурою. Перша постановка Сервера Джетере — «Чапаєв» за романом Дмитра Фурманова, в якій він зіграв роль комісара, мала великий успіх[1].

У 1932 році Сервер одружився з двадцятирічною актрисою театру Нуріє Джеліловою. Сценічне життя складалася успішно. Було багато ролей, гастролей, поїздки на конкурси та фестивалі містами Радянського Союзу. Сервер виконував головні ролі у виставах класичного репертуару, а також у виставах кримськотатарських авторів (зокрема «Наступ» І. Тархана, «Мотор» У. Іпчі). У 1937 році Сервер Джетере поступив до Державного інституту театрального мистецтва (ГІТІС) в Москві на режисерське відділення, яке закінчив у 1940 році. До цього часу він був уже Заслуженим артистом Кримської АРСР[1].

У серпні 1941 року Сервер добровольцем пішов на фронт. Направлений до Севастополя в десантний підрозділ. Сім'я Джетере залишилася в окупації. У 1942 році Сервер Джетере був важко поранений і евакуйований в госпіталь в Тбілісі. Після лікування демобілізований.

Від 1942 року актор і режисер Шаблон:Не перекладено в Буйнакську, а з лютого 1943 в Махачкалі. Першою роботою стала роль Зубаіра в спектаклі «Хочбаре», потім — ролі Штубе («Розлом»), Отелло за однойменним твором Шекспіра, Султанбек («Аршин мал алан» Узеїра Гаджибекова) тощо. Писав п'єси. З 1946 року одночасно займався педагогічною діяльністю — викладав у театральній студії при театрі. Як режисер Сервер Джетере поставив спектаклі «Іспанці» за твором Михайла Лермонтова, «Без вини винуваті» за п'єсою Олександра Островського, «Весілля Фігаро» Бомарше, «Собака на сіні» Лопе де Вега, «Фатіма» Кости Хетагурова, «Леганда про кохання» Назима Хікмета — загалом понад 100 вистав. Автор п'єс «Ким кимни?» («Хто кого?», 1935), «Эки къардаш» («Два товариші», поставлено 1936), «Весілля продовжується» (1946), «Сестри» (1953), «Щасливі» (1958). З 1955 року — Народний артист Дагестанської АРСР. З 1966 — член Спілки письменників СРСР[1]. Заслужений діяч мистецтв Дагестану, нагороджений почесними грамотами Президії Верховної Ради Дагестанської АРСР і медаллю «Ветеран праці»[2].

Помер в 1980 році в Махачкалі.

Див. також

Примітки

Джерела

Шаблон:Ізольована стаття

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 Посилання доступне в режимі редагування
  2. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Башта_Пасквале_Джудиче&oldid=1061