Червоний терор у Криму - Історія редагувань

Властарь: /* Примітки */

2025-05-13T20:20:39Z

Примітки

← Попередня версія		Версія за 22:20, 13 травня 2025
Рядок 213:		Рядок 213:
	В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918.		В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918.
	==Примітки==		==Примітки==
			[[Категорія:Новітня історія Криму]]

Властарь в 20:17, 13 травня 2025

2025-05-13T20:17:37Z

Показати зміни

Властарь: /* Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту */

2025-05-13T20:00:47Z

Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту

Властарь: /* Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору */

2025-05-13T19:54:26Z

Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору

← Попередня версія		Версія за 21:54, 13 травня 2025
Рядок 5:		Рядок 5:
	== Історичне тло ==		== Історичне тло ==
	=== Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору ===		=== Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору ===
	Терор завжди розглядався російськими революційними партіями як теоретично обґрунтований та прийнятний засіб боротьби, зокрема есерами, анархістами і більшовиками. Останні, виключаючи (але застосовуючи на практиці) індивідуальний терор, виправдовували застосування масового терору в період «найвищого загострення класової боротьби» — пролетарської революції. При цьому для більшовиків терор був лише тактичним способом досягнення цілей — знищення ворогів і залякування тих, хто не визначився~~[2][3]~~.		Терор завжди розглядався російськими революційними партіями як теоретично обґрунтований та прийнятний засіб боротьби, зокрема есерами, анархістами і більшовиками. Останні, виключаючи (але застосовуючи на практиці) індивідуальний терор, виправдовували застосування масового терору в період «найвищого загострення класової боротьби» — пролетарської революції. При цьому для більшовиків терор був лише тактичним способом досягнення цілей — знищення ворогів і залякування тих, хто не визначився.

	Висунувши з початком Першої світової війни гасло «Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську», Психологічно більшовики були готові розв'язати громадянську війну, що супроводжувався масовим терором, задля перетворення світової війни в світову революцію~~[4]~~. Не відмовилися більшовики від ідеї проведення терору, в певних умовах, і після закінчення Громадянської війни~~[2]~~.		Висунувши з початком Першої світової війни гасло «Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську», Психологічно більшовики були готові розв'язати громадянську війну, що супроводжувався масовим терором, задля перетворення світової війни в світову революцію. Не відмовилися більшовики від ідеї проведення терору, в певних умовах, і після закінчення Громадянської війни.

	=== Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту ===		=== Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту ===

Властарь: /* Загальні оцінки */

2025-05-13T11:39:34Z

Загальні оцінки

← Попередня версія		Версія за 13:39, 13 травня 2025
Рядок 191:		Рядок 191:

	== Загальні оцінки ==		== Загальні оцінки ==
	Ряд істориків вказують, що події, що відбулися в Криму взимку 1917—1918 років, які виявились першим випадком застосування масового терору часів становлення радянської влади~~[15]~~, демонструють неспроможність пояснень лідерів більшовизму та подальшої радянської історіографії, що червоний терор був «нав'язаний» радянській владі її противниками, що «білий терор передував червоному»~~[15][19]~~. «Стихійний терор» того періоду насправді не був стихійним — його підготувала багаторічна пропаганда екстремізму, яку вели ліворадикальні партії — анархісти, ліві есери та насамперед більшовики. Хоча більшовицьке керівництво згодом заперечувало свою причетність до організації терору, але саме більшовицька утопічна пропаганда опрацювала широкі маси таким чином, що вони були готові до проведення терору, вважали допустимими та неминучими ті форми насильства, які трапилися в Криму~~[31]~~. \<[15]--> Кримська історія червоного терору, по думку істориків Зарубін, може бути ілюстрацією того, які форми приймав цей терор в роки Громадянської війни: від умовно-стихійної в грудні 1917 року до організованої, більшовицько-державної — в листопаді 1920-го~~[15]~~.		Ряд істориків вказують, що події, що відбулися в Криму взимку 1917—1918 років, які виявились першим випадком застосування масового терору часів становлення радянської влади, демонструють неспроможність пояснень лідерів більшовизму та подальшої радянської історіографії, що червоний терор був «нав'язаний» радянській владі її противниками, що «білий терор передував червоному». «Стихійний терор» того періоду насправді не був стихійним — його підготувала багаторічна пропаганда екстремізму, яку вели ліворадикальні партії — анархісти, ліві есери та насамперед більшовики. Хоча більшовицьке керівництво згодом заперечувало свою причетність до організації терору, але саме більшовицька утопічна пропаганда опрацювала широкі маси таким чином, що вони були готові до проведення терору, вважали допустимими та неминучими ті форми насильства, які трапилися в Криму. Громадянської війни: від умовно-стихійної в грудні 1917 року о організованої, більшовицько-державної — в листопаді 1920-го.
			Незважаючи на те, що центральні влади перекладали провину за «апокаліптичні», за характеристикою істориків Зарубіних, масштаби кримського терору 1920—1921 років на місцевих виконавців, ряд істориків вважають, що керівники Радянської Росії не лише повністю підтримували політику тотального знищення класових ворогів на півострові, а й значною мірою були її організаторами. Ще на етапі збройної боротьби пообіцявши амністію противникові, що складе зброю, а після оволодіння Кримом фактично підтвердивши цю обіцянку умовами реєстрації за наказом Кримревкому № 4, радянська влада масово стратила військовослужбовців Російської армії, здалися в полон, та зарахованих до «класових ворогів» цивільних осіб: їх розстрілювали, прилюдно вішали, топили в морі, поранених вбивали прямо в госпіталях. У ряді випадків жертви піддавалися тортурам. Крим стали іменувати «всеросійським цвинтарем». Органи ВЧК в Криму широко використовували систему заручництва. Однією зі складових політики терору стали вбивства священнослужителів та осквернення храмів.

	~~Незважаючи на те~~, ~~що центральні влади перекладали провину за «апокаліптичні»~~, ~~за характеристикою істориків Зарубіних~~, ~~масштаби кримського терору 1920—1921 років~~ на ~~місцевих виконавців~~, ~~ряд істориків вважають~~, що ~~керівники Радянської Росії не лише~~ повністю підтримували політику тотального знищення класових ворогів на півострові, а й значною мірою були її організаторами[23][15]. Ще на етапі збройної боротьби пообіцявши амністію противникові, що складе зброю, а після оволодіння Кримом фактично підтвердивши цю обіцянку умовами реєстрації за наказом Кримревкому № 4, радянська влада масово стратила військовослужбовців Російської армії, здалися в полон, та зарахованих до «класових ворогів» цивільних осіб: їх розстрілювали, прилюдно вішали, топили в морі, поранених вбивали прямо в госпіталях. У ряді випадків жертви піддавалися тортурам. Крим стали іменувати «всеросійським цвинтарем»[25]. Органи ВЧК в Криму широко використовували систему заручництва[23]. Однією зі складових політики терору стали вбивства священнослужителів та осквернення храмів[15].		Про напруженні насильства, які коїлося в Криму в році Громадянської війни, можна судити з того факту, що чисельність міського населення Криму 1921 року зменшилася на 106 тисяч осіб у порівнянні з 1917 роком. Дані про кількість сільського населення відсутні, але воно також істотно скоротилася; відомо, що населення багатьох сіл зникло повністю. У колективній праці фрацузьких істориків «Чорна книга комунізму» ці події названі «… самими масовими вбивствами за весь час громадянської війни».

	Про напруженні насильства, які коїлося в Криму в році Громадянської війни, можна судити з того факту, що чисельність міського населення Криму 1921 року зменшилася на 106 тисяч осіб у порівнянні з 1917 роком. Дані про кількість сільського населення відсутні, але воно також істотно скоротилася; відомо, що населення багатьох сіл зникло повністю[18]. У колективній праці французьких істориків «Чорна книга комунізму» ці події названі «… самими масовими вбивствами за весь час громадянської війни»[32].		Проведена радянською владою в Криму політика терору, котрі виникли їй численні зловживання та свавілля розпалили обстановку на півострові, сіяли страх, недовіру чи неприйняття влади більшовиків у значної частини населення, стали однією з головних причин розгортання широкого антирадянського повстанського руху. Колишні військовослужбовці Руської армії, які уникли репресій, а також представники соціальних груп, проти яких був спрямований терор, незважаючи на холоди, що наближались, масово втікали в гори і вливалися в повстанські загони, загальна чисельність яких взимку 1920/21 року становила приблизно 8 — 10 тисяч осіб.

	Проведена радянською владою в Криму політика терору, котрі виникли їй численні зловживання та свавілля розпалили обстановку на півострові, сіяли страх, недовіру чи неприйняття влади більшовиків у значної частини населення, стали однією з головних причин розгортання широкого антирадянського повстанського руху~~[23]~~. Колишні військовослужбовці Руської армії, які уникли репресій, а також представники соціальних груп, проти яких був спрямований терор, незважаючи на холоди, що наближались, масово втікали в гори і вливалися в повстанські загони, загальна чисельність яких взимку 1920/21 року становила приблизно 8 — 10 тисяч осіб~~[33]~~.

	== Пам'ять ==		== Пам'ять ==

Властарь: /* Пам'ять */

2025-05-13T11:35:40Z

Пам'ять

← Попередня версія		Версія за 13:35, 13 травня 2025
Рядок 211:		Рядок 211:

	В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918.		В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918.
			==Примітки==

Властарь: /* Пам'ять */

2025-05-13T11:35:15Z

Пам'ять

← Попередня версія		Версія за 13:35, 13 травня 2025
Рядок 202:		Рядок 202:
	В радянські часи на території Криму не було жодного пам'ятника або пам'ятного знака, пов'язаного з червоним терором. Але за часів входження Криму до складу незалежної України ситуація дещо змінилися.		В радянські часи на території Криму не було жодного пам'ятника або пам'ятного знака, пов'язаного з червоним терором. Але за часів входження Криму до складу незалежної України ситуація дещо змінилися.

	У Севастополі на території державного заказника «Максимова дача», де взимку 1920/21 року відбувалися масові розстріли, 1995 року був встановлений закладний камінь на місці, де планується спорудити пам'ятник жертвам Громадянської війни. 2010 року на цьому ж місці було встановлено «хрест примирення»~~[34]~~.		У Севастополі на території державного заказника «Максимова дача», де взимку 1920/21 року відбувалися масові розстріли, 1995 року був встановлений закладний камінь на місці, де планується спорудити пам'ятник жертвам Громадянської війни. 2010 року на цьому ж місці було встановлено «хрест примирення».

	У Центральному парку Сімферополя закладний камінь на місці, де планується встановити пам'ятник жертвам червоного терору, був встановлений у жовтні 2007 року[35].		У Центральному парку Сімферополя закладний камінь на місці, де планується встановити пам'ятник жертвам червоного терору, був встановлений у жовтні 2007 року[35].

	У Феодосії пам'ятний хрест жертвам червоного терору був встановлений 2 травня 2005 на березі Чорного моря поруч з древньою церквою Іверської Божої ~~Матері[36]~~.		У Феодосії пам'ятний хрест жертвам червоного терору був встановлений 2 травня 2005 на березі Чорного моря поруч з древньою церквою Іверської Божої Матер.

	В околицях Ялти, в селі Багріївка, в урочищі Караголь 2006 року була споруджена каплиця в ім'я ікони Знамення Пресвятої Богородиці Курсько-Корінної в пам'ять страчених на цьому місці взимку 1920/21 року~~[37]~~.		В околицях Ялти, в селі Багріївка, в урочищі Караголь 2006 року була споруджена каплиця в ім'я ікони Знамення Пресвятої Богородиці Курсько-Корінної в пам'ять страчених на цьому місці взимку 1920/21 року.

	В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918~~[38]~~.		В Євпаторії 2009 року на території Храму святого Іллі встановлено пам'ятний хрест на згадку про жертви терору січня — березня 1918.

Властарь: /* Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту */

2025-05-13T11:32:55Z

Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту

← Попередня версія		Версія за 13:32, 13 травня 2025
Рядок 10:		Рядок 10:

	=== Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту ===		=== Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту ===
			[[Файл:Sebastopol Nakhimov square manifestation 1917-10-08.jpg\|thumb\|left\|300px\|Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917]]

	~~Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917~~
	До кінця ліві політичні партії отримують більшу популярність серед населення. Якщо влітку 1917 року на виборах у Криму пройшов лише один більшовик — у Севастополі, то вибори до Всеросійських установчих зборів,, що проходили в Криму у листопаді[К 1], дали більшовикам значний відсоток у таких містах як: Сімферополі, Севастополі, Ялті, Феодосії, Судаку, Коктебелі та ряді інших населених пунктах[5].		До кінця ліві політичні партії отримують більшу популярність серед населення. Якщо влітку 1917 року на виборах у Криму пройшов лише один більшовик — у Севастополі, то вибори до Всеросійських установчих зборів,, що проходили в Криму у листопаді[К 1], дали більшовикам значний відсоток у таких містах як: Сімферополі, Севастополі, Ялті, Феодосії, Судаку, Коктебелі та ряді інших населених пунктах[5].

Властарь: /* Терор 1920—1921 років */

2025-05-13T11:29:23Z

Терор 1920—1921 років

← Попередня версія		Версія за 13:29, 13 травня 2025
Рядок 190:		Рядок 190:
	В радянській історіографії панувала точка зору, що в Криму був розгул «білого терору», що більшовики були змушені відповідати на «білий терор» терором червоним і що при цьому відповідь більшовиків була пропорційною. Однак, за підрахунками кримських дослідників, які вивчали документи, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим, за час перебування білих при владі в Криму було заарештовано 1428 осіб (з них за партійною приналежністю: 289 більшовиків, 7 представників інших соціалістичних партій; за соціальним походженням: робітників 135, селян — 32), з яких розстріляний був 281. Навіть якщо допустити, що це неповні дані, то все одно кількість жертв «білого терору» на порядок поступається кількості страчених за часів терору червоного[19][15].		В радянській історіографії панувала точка зору, що в Криму був розгул «білого терору», що більшовики були змушені відповідати на «білий терор» терором червоним і що при цьому відповідь більшовиків була пропорційною. Однак, за підрахунками кримських дослідників, які вивчали документи, що зберігаються в Державному архіві Автономної Республіки Крим, за час перебування білих при владі в Криму було заарештовано 1428 осіб (з них за партійною приналежністю: 289 більшовиків, 7 представників інших соціалістичних партій; за соціальним походженням: робітників 135, селян — 32), з яких розстріляний був 281. Навіть якщо допустити, що це неповні дані, то все одно кількість жертв «білого терору» на порядок поступається кількості страчених за часів терору червоного[19][15].

	Загальні оцінки		== Загальні оцінки ==
	Ряд істориків вказують, що події, що відбулися в Криму взимку 1917—1918 років, які виявились першим випадком застосування масового терору часів становлення радянської влади[15], демонструють неспроможність пояснень лідерів більшовизму та подальшої радянської історіографії, що червоний терор був «нав'язаний» радянській владі її противниками, що «білий терор передував червоному»[15][19]. «Стихійний терор» того періоду насправді не був стихійним — його підготувала багаторічна пропаганда екстремізму, яку вели ліворадикальні партії — анархісти, ліві есери та насамперед більшовики. Хоча більшовицьке керівництво згодом заперечувало свою причетність до організації терору, але саме більшовицька утопічна пропаганда опрацювала широкі маси таким чином, що вони були готові до проведення терору, вважали допустимими та неминучими ті форми насильства, які трапилися в Криму[31]. \<[15]--> Кримська історія червоного терору, по думку істориків Зарубін, може бути ілюстрацією того, які форми приймав цей терор в роки Громадянської війни: від умовно-стихійної в грудні 1917 року до організованої, більшовицько-державної — в листопаді 1920-го[15].		Ряд істориків вказують, що події, що відбулися в Криму взимку 1917—1918 років, які виявились першим випадком застосування масового терору часів становлення радянської влади[15], демонструють неспроможність пояснень лідерів більшовизму та подальшої радянської історіографії, що червоний терор був «нав'язаний» радянській владі її противниками, що «білий терор передував червоному»[15][19]. «Стихійний терор» того періоду насправді не був стихійним — його підготувала багаторічна пропаганда екстремізму, яку вели ліворадикальні партії — анархісти, ліві есери та насамперед більшовики. Хоча більшовицьке керівництво згодом заперечувало свою причетність до організації терору, але саме більшовицька утопічна пропаганда опрацювала широкі маси таким чином, що вони були готові до проведення терору, вважали допустимими та неминучими ті форми насильства, які трапилися в Криму[31]. \<[15]--> Кримська історія червоного терору, по думку істориків Зарубін, може бути ілюстрацією того, які форми приймав цей терор в роки Громадянської війни: від умовно-стихійної в грудні 1917 року до організованої, більшовицько-державної — в листопаді 1920-го[15].

Рядок 199:		Рядок 199:
	Проведена радянською владою в Криму політика терору, котрі виникли їй численні зловживання та свавілля розпалили обстановку на півострові, сіяли страх, недовіру чи неприйняття влади більшовиків у значної частини населення, стали однією з головних причин розгортання широкого антирадянського повстанського руху[23]. Колишні військовослужбовці Руської армії, які уникли репресій, а також представники соціальних груп, проти яких був спрямований терор, незважаючи на холоди, що наближались, масово втікали в гори і вливалися в повстанські загони, загальна чисельність яких взимку 1920/21 року становила приблизно 8 — 10 тисяч осіб[33].		Проведена радянською владою в Криму політика терору, котрі виникли їй численні зловживання та свавілля розпалили обстановку на півострові, сіяли страх, недовіру чи неприйняття влади більшовиків у значної частини населення, стали однією з головних причин розгортання широкого антирадянського повстанського руху[23]. Колишні військовослужбовці Руської армії, які уникли репресій, а також представники соціальних груп, проти яких був спрямований терор, незважаючи на холоди, що наближались, масово втікали в гори і вливалися в повстанські загони, загальна чисельність яких взимку 1920/21 року становила приблизно 8 — 10 тисяч осіб[33].

	Пам'ять		== Пам'ять ==
	В радянські часи на території Криму не було жодного пам'ятника або пам'ятного знака, пов'язаного з червоним терором. Але за часів входження Криму до складу незалежної України ситуація дещо змінилися.		В радянські часи на території Криму не було жодного пам'ятника або пам'ятного знака, пов'язаного з червоним терором. Але за часів входження Криму до складу незалежної України ситуація дещо змінилися.

Властарь: /* Історичне тло */

2025-05-13T11:27:41Z

Історичне тло

← Попередня версія		Версія за 13:27, 13 травня 2025
Рядок 4:		Рядок 4:

	== Історичне тло ==		== Історичне тло ==
	Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору		=== Теоретичне обґрунтовування допустимості масового терору ===
	Терор завжди розглядався російськими революційними партіями як теоретично обґрунтований та прийнятний засіб боротьби, зокрема есерами, анархістами і більшовиками. Останні, виключаючи (але застосовуючи на практиці) індивідуальний терор, виправдовували застосування масового терору в період «найвищого загострення класової боротьби» — пролетарської революції. При цьому для більшовиків терор був лише тактичним способом досягнення цілей — знищення ворогів і залякування тих, хто не визначився[2][3].		Терор завжди розглядався російськими революційними партіями як теоретично обґрунтований та прийнятний засіб боротьби, зокрема есерами, анархістами і більшовиками. Останні, виключаючи (але застосовуючи на практиці) індивідуальний терор, виправдовували застосування масового терору в період «найвищого загострення класової боротьби» — пролетарської революції. При цьому для більшовиків терор був лише тактичним способом досягнення цілей — знищення ворогів і залякування тих, хто не визначився[2][3].

	Висунувши з початком Першої світової війни гасло «Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську», Психологічно більшовики були готові розв'язати громадянську війну, що супроводжувався масовим терором, задля перетворення світової війни в світову революцію[4]. Не відмовилися більшовики від ідеї проведення терору, в певних умовах, і після закінчення Громадянської війни[2].		Висунувши з початком Першої світової війни гасло «Перетворимо імперіалістичну війну у війну громадянську», Психологічно більшовики були готові розв'язати громадянську війну, що супроводжувався масовим терором, задля перетворення світової війни в світову революцію[4]. Не відмовилися більшовики від ідеї проведення терору, в певних умовах, і після закінчення Громадянської війни[2].

	Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту		=== Ситуація на Кримському півострові після Жовтневого перевороту ===

	Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917		Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917
Рядок 33:		Рядок 33:
	З усіх політичних сил Криму тільки дві були противниками насильства — народні соціалісти і меншовики. Всі інші партії, насамперед більшовики, ліві есери і анархісти, мали намір досягти свої політичні цілі збройним насильством[14].		З усіх політичних сил Криму тільки дві були противниками насильства — народні соціалісти і меншовики. Всі інші партії, насамперед більшовики, ліві есери і анархісти, мали намір досягти свої політичні цілі збройним насильством[14].

	Терор зими 1917—1918 років		== Терор зими 1917—1918 років ==
	Початок терору		Початок терору
	З'їзд екіпажів кораблів та берегових команд Чорноморського флоту, що проходив у Севастополі 6 (19) листопада 10 (23) листопада 1917, ухвалив рішення про направлення на Дон збройних загонів моряків Чорноморського флоту для допомоги місцевим радам в захопленні влади та придушенні опору «контрреволюції». Командування Чорноморського флоту та офіцерство виступало проти цього. Ця позиція офіцерства була розцінена як «контрреволюційна». З 15 (28) листопада 1917 в Севастополі розпочалися самочинні арешти офіцерів.		З'їзд екіпажів кораблів та берегових команд Чорноморського флоту, що проходив у Севастополі 6 (19) листопада 10 (23) листопада 1917, ухвалив рішення про направлення на Дон збройних загонів моряків Чорноморського флоту для допомоги місцевим радам в захопленні влади та придушенні опору «контрреволюції». Командування Чорноморського флоту та офіцерство виступало проти цього. Ця позиція офіцерства була розцінена як «контрреволюційна». З 15 (28) листопада 1917 в Севастополі розпочалися самочинні арешти офіцерів.
Рядок 72:		Рядок 72:
	За грудень 1917 — січень 1918 років від позасудових розправ у Криму, за мінімальними оцінками, загинуло не менше тисячі осіб[17], значна частка яких були офіцерами Чорноморського флоту. Терор підштовхнув багатьох офіцерів до лав Білого руху, що зароджувався[16]. Офіцерському корпусу Чорноморського флоту були нанесені колосальні втрати. Ті офіцери, які не постраждали під час терору, воліли покинути кораблі та виїхати з кримських міст. Це призвело до майже повної втрати боєздатності Чорноморського флоту, що показали подальші події весни — літа 1918 року на Чорному морі[15]. З іншого боку, демобілізувавшись матроси Чорноморського флоту, знайшовши практичний досвід терору, були вельми екстремістськи налаштовані. У своїх рідних містах та селах, насамперед півдня України , звідки багато з них були родом, вони проявили підвищену активність у становленні нової місцевої влади, а з початком на Півдні Росії повномасштабної громадянської війни утворили численні матроські розбійницькі загони, які сприяли загостренню насильства та особливої жорстокості бойових дій, що проходили тут.[16]		За грудень 1917 — січень 1918 років від позасудових розправ у Криму, за мінімальними оцінками, загинуло не менше тисячі осіб[17], значна частка яких були офіцерами Чорноморського флоту. Терор підштовхнув багатьох офіцерів до лав Білого руху, що зароджувався[16]. Офіцерському корпусу Чорноморського флоту були нанесені колосальні втрати. Ті офіцери, які не постраждали під час терору, воліли покинути кораблі та виїхати з кримських міст. Це призвело до майже повної втрати боєздатності Чорноморського флоту, що показали подальші події весни — літа 1918 року на Чорному морі[15]. З іншого боку, демобілізувавшись матроси Чорноморського флоту, знайшовши практичний досвід терору, були вельми екстремістськи налаштовані. У своїх рідних містах та селах, насамперед півдня України , звідки багато з них були родом, вони проявили підвищену активність у становленні нової місцевої влади, а з початком на Півдні Росії повномасштабної громадянської війни утворили численні матроські розбійницькі загони, які сприяли загостренню насильства та особливої жорстокості бойових дій, що проходили тут.[16]

	Другий прихід більшовиків до влади (весна-літо 1919 року)		== Другий прихід більшовиків до влади (весна-літо 1919 року) ==
	У цей період масового терору вдалося уникнути, хоча до Криму повернулися ревкоми, що зарекомендували себе провідниками терору в минулому, і вперше 14 квітня 1919 була утворена Кримська надзвичайна комісія. Особливістю кримських умов в цей період було те, що в політичному житті півострова, крім більшовиків, відкрито брали участь інші ліві партії Криму — есери, меншовики, анархісти. Історики Зарубіни пояснювали відносну м'якість методів утвердження радянської влади в Криму 1919 року персональними якостями керівників Кримської Радянської Соціалістичної Республіки. Хоча військове командування дислокованих у Криму радянських військ і наполягало на «більш рішучих заходах» щодо реальних та уявних ворогів радянської влади, багато місцевих керівників твердо опиралися самочинним розправам. Історики окремо відзначають внесок голови Сімферопольського ревкому більшовички Е. Р. Багатурьянц, брата В. І. Ульянова Дмитра, призначеного «временнопредседательствующим» Кримського Раднаркому (постійний так і не з'явився), комісарів Раднаркому з числа меншовиків Б. Я. Лейбман, А. П. Галопа, П. І. Новицького та Л. П. Немченко, які своїм впливом пом'якшували жорсткість більшовицького режиму[18][15].		У цей період масового терору вдалося уникнути, хоча до Криму повернулися ревкоми, що зарекомендували себе провідниками терору в минулому, і вперше 14 квітня 1919 була утворена Кримська надзвичайна комісія. Особливістю кримських умов в цей період було те, що в політичному житті півострова, крім більшовиків, відкрито брали участь інші ліві партії Криму — есери, меншовики, анархісти. Історики Зарубіни пояснювали відносну м'якість методів утвердження радянської влади в Криму 1919 року персональними якостями керівників Кримської Радянської Соціалістичної Республіки. Хоча військове командування дислокованих у Криму радянських військ і наполягало на «більш рішучих заходах» щодо реальних та уявних ворогів радянської влади, багато місцевих керівників твердо опиралися самочинним розправам. Історики окремо відзначають внесок голови Сімферопольського ревкому більшовички Е. Р. Багатурьянц, брата В. І. Ульянова Дмитра, призначеного «временнопредседательствующим» Кримського Раднаркому (постійний так і не з'явився), комісарів Раднаркому з числа меншовиків Б. Я. Лейбман, А. П. Галопа, П. І. Новицького та Л. П. Немченко, які своїм впливом пом'якшували жорсткість більшовицького режиму[18][15].

	Терор 1920—1921 років		== Терор 1920—1921 років ==
	Передісторія		Передісторія
	Після укладення перемир'я з Польщею на польському фронті радянський уряд перегрупував свої армії та зосередився на знищенні Російської армії Врангеля, що закріпилася в Криму. 21 вересня 1920 був утворений Південний фронт під командуванням М. В. Фрунзе, якому було поставлено завдання «не допустити нової зимової кампанії». 7 листопада 1920 почався наступ Південного фронту на оборонні позиції Російської армії. До 10 листопада 1920 білі були перекинуті з оборонних позицій на Перекоп та Сиваш. 11 листопада 1920, коли білі були вибиті і з Ішуньських позицій, Головнокомандувач та Правитель Півдня Росії П. Н. Врангель видав наказ про евакуацію та роз'яснювальне повідомлення: «З причини оголошення евакуації для охочих офіцерів, інших службовців та їх сімей, уряд Півдня Росії вважає своїм обов'язком попередити всіх про ті тяжкі випробування, які очікують на приїжджих з Росії… Це змушує уряд радити всім тим, кому не загрожує безпосередня небезпека від насильства ворога — залишитися в Криму»[15].		Після укладення перемир'я з Польщею на польському фронті радянський уряд перегрупував свої армії та зосередився на знищенні Російської армії Врангеля, що закріпилася в Криму. 21 вересня 1920 був утворений Південний фронт під командуванням М. В. Фрунзе, якому було поставлено завдання «не допустити нової зимової кампанії». 7 листопада 1920 почався наступ Південного фронту на оборонні позиції Російської армії. До 10 листопада 1920 білі були перекинуті з оборонних позицій на Перекоп та Сиваш. 11 листопада 1920, коли білі були вибиті і з Ішуньських позицій, Головнокомандувач та Правитель Півдня Росії П. Н. Врангель видав наказ про евакуацію та роз'яснювальне повідомлення: «З причини оголошення евакуації для охочих офіцерів, інших службовців та їх сімей, уряд Півдня Росії вважає своїм обов'язком попередити всіх про ті тяжкі випробування, які очікують на приїжджих з Росії… Це змушує уряд радити всім тим, кому не загрожує безпосередня небезпека від насильства ворога — залишитися в Криму»[15].

← Попередня версія		Версія за 22:00, 13 травня 2025
Рядок 12:		Рядок 12:
	[[Файл:Sebastopol Nakhimov square manifestation 1917-10-08.jpg\|thumb\|left\|300px\|Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917]]		[[Файл:Sebastopol Nakhimov square manifestation 1917-10-08.jpg\|thumb\|left\|300px\|Мітинг на площі Нахімова в Севастополі. 6 жовтня 1917]]

	До кінця ліві політичні партії отримують більшу популярність серед населення. Якщо влітку 1917 року на виборах у Криму пройшов лише один більшовик — у Севастополі, то вибори до Всеросійських установчих зборів,, що проходили в Криму у листопаді~~[К 1]~~, дали більшовикам значний відсоток у таких містах як: Сімферополі, Севастополі, Ялті, Феодосії, Судаку, Коктебелі та ряді інших населених пунктах~~[5]~~.		До кінця ліві політичні партії отримують більшу популярність серед населення. Якщо влітку 1917 року на виборах у Криму пройшов лише один більшовик — у Севастополі, то вибори до Всеросійських установчих зборів,, що проходили в Криму у листопаді, дали більшовикам значний відсоток у таких містах як: Сімферополі, Севастополі, Ялті, Феодосії, Судаку, Коктебелі та ряді інших населених пунктах.

	Видну роль в Кримських події другої половини 1917 грали анархісти. Групи анархістів діяли в усіх великих містах Криму і на Чорноморському флоті — про ступінь впливу анархістів на останній свідчить той факт, що головою створеного 30 серпня (12 вересня ) 1917 вересня Центрального комітету Чорноморського флоту (Центрофлот) був обраний анархіст. Недосвідчені в політиці матроси не відокремлювали більшовиків від анархістів — більшовичка Н. І. Островська, у посланні до Криму ЦК РСДРП (б) писала: «…їх (анархістів) вважають за нас…»~~[6]~~.		Видну роль в Кримських події другої половини 1917 грали анархісти. Групи анархістів діяли в усіх великих містах Криму і на Чорноморському флоті — про ступінь впливу анархістів на останній свідчить той факт, що головою створеного 30 серпня (12 вересня ) 1917 вересня Центрального комітету Чорноморського флоту (Центрофлот) був обраний анархіст. Недосвідчені в політиці матроси не відокремлювали більшовиків від анархістів — більшовичка Н. І. Островська, у посланні до Криму ЦК РСДРП (б) писала: «…їх (анархістів) вважають за нас…».

	За винятком значної (але не більшої~~[К 2]~~) частини Чорноморського флоту, робітників Сімферопольського заводу А. А. Анатра і Севастопольського морського заводу, населення Криму, в тому числі кримський пролетаріат, зустріло жовтневий переворот різко негативно~~[7]~~.		За винятком значної (але не більшої) частини Чорноморського флоту, робітників Сімферопольського заводу А. А. Анатра і Севастопольського морського заводу, населення Криму, в тому числі кримський пролетаріат, зустріло жовтневий переворот різко негативно.

	До кінця 1917 року на території Кримського півострова сформувалося три фактичних центри влади~~[8]~~:		До кінця 1917 року на території Кримського півострова сформувалося три фактичних центри влади:

	традиційні земства, міські думи профспілка и фабзавком и і поради не визнали Жовтневий переворот, представлялися Таврійською губернською радою народних представників — органом управління Таврійської губернією, обраним 20 листопада (3 грудня) 1917 року з'їздом представників згаданих організацій. Рада представників стояла на традиційних загальноросійських позиціях (скликання Установчих зборів і т. ін.), засуджуючи захоплення влади більшовиками;		традиційні земства, міські думи профспілка и фабзавком и і поради не визнали Жовтневий переворот, представлялися Таврійською губернською радою народних представників — органом управління Таврійської губернією, обраним 20 листопада (3 грудня) 1917 року з'їздом представників згаданих організацій. Рада представників стояла на традиційних загальноросійських позиціях (скликання Установчих зборів і т. ін.), засуджуючи захоплення влади більшовиками;
	Курултай кримськотатарського народу, що засуджував передачу влади радам, який взяв курс на досягнення державної самостійності Криму;		Курултай кримськотатарського народу, що засуджував передачу влади радам, який взяв курс на досягнення державної самостійності Криму;
	Севастопольський Рада і створений Військово-революційний комітет, контрольовані більшовиками і їх союзниками лівими есерами не визнали ні ради представників, ні претензії на владу Курултаю, хоча з останнім могли вступати у тимчасові союзи з окремих питань.		Севастопольський Рада і створений Військово-революційний комітет, контрольовані більшовиками і їх союзниками лівими есерами не визнали ні ради представників, ні претензії на владу Курултаю, хоча з останнім могли вступати у тимчасові союзи з окремих питань.
	Претендувала на владу також адміністрація Тимчасового уряду. Все разом утворювало в Криму суцільний хаос~~[8]~~. У політичному плані Крим являв собою арену боротьби двох основних ідей — більшовизму і кримськотатарського націоналізму. Російське офіцерство і росіяни інших соціалістичних напрямків, що були противниками і першого, і другого, по суті усунулися від участі в цьому конфлікті~~[9]~~.		Претендувала на владу також адміністрація Тимчасового уряду. Все разом утворювало в Криму суцільний хаос. У політичному плані Крим являв собою арену боротьби двох основних ідей — більшовизму і кримськотатарського націоналізму. Російське офіцерство і росіяни інших соціалістичних напрямків, що були противниками і першого, і другого, по суті усунулися від участі в цьому конфлікті.

	Головною і визначальною силою на Кримському півострові був Чорноморський флот. Не беручи участі в бойових діях з літа 1917 року, моряки Чорноморського флоту, зібрані з усіх регіонів колишньої Російської імперії, все більше і більше залучалися до вирішення поточних кримських проблем, хоч сам Крим був для них чужою землею. Незважаючи на розкладання дисципліни, а можливо і завдяки цьому, Чорноморський флот залишався грізною силою — тільки в Севастополі на кораблях і у фортеці знаходилося близько 40 тисяч моряків. На інших кораблях склалися стосунки, подібні поширених у злочинних колах.Сухопутні частини, дислоковані в Криму, знаходилися в ще більшому ступені розкладання. Після Наказу № 1 нормальної армійської і флотської служби не стало. Після провалу Корніловського виступу були відзначені випадки побиття офіцерів. До кінця 1917 флотське середовище більш екстремістським, ніж самі більшовики. В цих умовах вже навіть перед більшовиками Криму стояло завдання не збудження військовослужбовців, а їх стримування. Самі ж моряки, маючи власні нові революційні органи влади (Севастопольська рада, Військово-революційний комітет, Центрофлот), були готові почати стихійні погроми поза всяким зовнішнього керівництва~~[10]~~.		Головною і визначальною силою на Кримському півострові був Чорноморський флот. Не беручи участі в бойових діях з літа 1917 року, моряки Чорноморського флоту, зібрані з усіх регіонів колишньої Російської імперії, все більше і більше залучалися до вирішення поточних кримських проблем, хоч сам Крим був для них чужою землею. Незважаючи на розкладання дисципліни, а можливо і завдяки цьому, Чорноморський флот залишався грізною силою — тільки в Севастополі на кораблях і у фортеці знаходилося близько 40 тисяч моряків. На інших кораблях склалися стосунки, подібні поширених у злочинних колах.Сухопутні частини, дислоковані в Криму, знаходилися в ще більшому ступені розкладання. Після Наказу № 1 нормальної армійської і флотської служби не стало. Після провалу Корніловського виступу були відзначені випадки побиття офіцерів. До кінця 1917 флотське середовище більш екстремістським, ніж самі більшовики. В цих умовах вже навіть перед більшовиками Криму стояло завдання не збудження військовослужбовців, а їх стримування. Самі ж моряки, маючи власні нові революційні органи влади (Севастопольська рада, Військово-революційний комітет, Центрофлот), були готові почати стихійні погроми поза всяким зовнішнього керівництва.

	Рада народних представників і Курултай спиралися на військову силу, що стояла за колишнім штабом кримських військ колишньої Російської армії — Об'єднаний кримський штаб. На чолі його стояли кримськотатарський лідер Джафер Сейдамет і полковник Макухін. Крім кримськотатарських національних частин — «ескадронців» — він теоретично міг спертися на 2 ½ тисячі російських офіцерів, що знаходилися на території Криму. Загальне число бійців, що стояли за Раду представників, оцінювалося в 6000 багнетів і шабель~~[11][12]~~.		Рада народних представників і Курултай спиралися на військову силу, що стояла за колишнім штабом кримських військ колишньої Російської армії — Об'єднаний кримський штаб. На чолі його стояли кримськотатарський лідер Джафер Сейдамет і полковник Макухін. Крім кримськотатарських національних частин — «ескадронців» — він теоретично міг спертися на 2 ½ тисячі російських офіцерів, що знаходилися на території Криму. Загальне число бійців, що стояли за Раду представників, оцінювалося в 6000 багнетів і шабель.

	Крім того на Чорноморський флот претендувала Українська Центральна Рада з метою подальшого підпорядкування Україні. З листопада 1917 року Центральна рада вже відкрито заявляла про підпорядкування Криму своєї влади~~[8]~~. При цьому і Центральна рада, і Мусвиконком кримськотатарського Курултаю, не довіряючи жодній зі сторін у боротьбі за владу в Криму, проте намагалися використовувати один одного в боротьбі проти найбільш небезпечного супротивника — радянського більшовизму, вступаючи для цього у тимчасові союзи~~[13]~~.		Крім того на Чорноморський флот претендувала Українська Центральна Рада з метою подальшого підпорядкування Україні. З листопада 1917 року Центральна рада вже відкрито заявляла про підпорядкування Криму своєї влади. При цьому і Центральна рада, і Мусвиконком кримськотатарського Курултаю, не довіряючи жодній зі сторін у боротьбі за владу в Криму, проте намагалися використовувати один одного в боротьбі проти найбільш небезпечного супротивника — радянського більшовизму, вступаючи для цього у тимчасові союзи.

	З усіх політичних сил Криму тільки дві були противниками насильства — народні соціалісти і меншовики. Всі інші партії, насамперед більшовики, ліві есери і анархісти, мали намір досягти свої політичні цілі збройним насильством~~[14]~~.		З усіх політичних сил Криму тільки дві були противниками насильства — народні соціалісти і меншовики. Всі інші партії, насамперед більшовики, ліві есери і анархісти, мали намір досягти свої політичні цілі збройним насильством.

	== Терор зими 1917—1918 років ==		== Терор зими 1917—1918 років ==