ua>Кравченко Антон Сергійович в 15:47, 10 травня 2023

2023-05-10T15:47:13Z

Нова сторінка

{{Infobox Military Conflict
|conflict = Битва під Браїловом 1666
|partof = [[Польсько-татарські війни]]<br>[[Польсько-козацькі війни]]
|image =
|caption =
|date = [[19 грудня]] [[1666]] року
|place = [[Браїлів (смт)|Браїлів]]
|result = повна перемога козацько-татарського війська
|combatant1 = [[Зображення:Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg|26px]] [[Річ Посполита]]
|combatant2 = [[Зображення:Gerae-tamga.png|30px]] [[Кримське ханство]]<br> [[Зображення:Herb Viyska Zaporozkoho.svg|30px]] [[Військо Запорозьке]]
|commander1 = [[Зображення:Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg|26px]] [[Себастіан Маховський]]
|commander2 = [[Зображення:Gerae-tamga.png|30px]] [[Девлет II Ґерай|Девлет-Гірей]],<br>[[Зображення:Alex K Petro Doroshenko.svg|20px]] [[Петро Дорошенко]]
|strength1 = 6 000 жовнірів
Приблизно 6 000 обозних слуг
|strength2 = 10-15 000 татар<br>8 000 козаків
|casualties1 = вся польська дивізія була знищена чи потрапила в полон
|casualties2 =
}}
{{Московсько-польська війна (1654—1667)}}
'''Би́тва під Браї́ловим''' сталася [[19 грудня]] [[1666]] року, під час [[Польсько-козацько-татарська війна 1666-1671|польсько-козацько-татарської війни 1666—1671]].

== Історичне підґрунтя ==
Улітку 1666 року почалися переговори між Московським царством і Річчю Посполитою в Андрусові про укладення перемир'я, при тому королівський уряд почав схилятися до думки про доцільність розподілу козацької України по Дніпру. Король [[Ян Казимир]] після завершення [[Рокош Любомирського|збройного конфлікту]] з [[Єжи-Себастьян Любомирський|Єжи Себастьяном Любомирським]] 13 серпня 1666 року видав коронному війську універсал вирушити на постій в Україну.

Тим часом у вересні 1666 року на допомогу [[гетьман]]у [[Правобережна Україна|Правобережної України]] [[Петро Дорошенко|Дорошенкові]] прибуло близько 20-30 тисяч татар під проводом [[Нуреддин|нуреддин-султана]] [[Девлет II Ґерай|Девлет-Гірея]], котрі, прагнучи здобичі, наполягали на поході на Лівобережжя. 21 вересня 1666 гетьман Дорошенко скаржився коронному маршалку, польному гетьману [[Ян III Собеський|Яну Собеському]]: «Не маючи [власної] сили, я так мушу танцювати, як мені заграють». У жовтні він змушений був послати татар на Лівобережжя, де вони займалися переважно грабунком населення та захопленням його в ясир. У листопаді частина татар повернулася до Криму.<ref>Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)''. — (Сер. Україна крізь віки) Т.7. — К.: Альтернативи, 1999.— 352 с. ISBN 966-7217-26-4 стор. 282. Події викладено переважно за цим джерелом</ref>

[[Петро Дорошенко]] скликав старшинську раду, яка схвалила запропоновану ним програму — вигнати усіх ляхів з України до Польщі і, заручившись підтримкою хана Адиль-Гірея, під гетьманською булавою об'єднати Лівобережжя та Правобережжя. Тоді ж новий гетьман розпочав переговори з Портою, йдучи слідами нереалізованих намірів Богдана Хмельницького.<ref>{{Cite web |url=http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm |title=Наталія Яковенко, ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.'' Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658—1686)--Андрусівське розполовинення |accessdate=12 листопада 2008 |archive-date=19 серпня 2011 |archive-url=https://www.webcitation.org/6138JZ44X?url=http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm }}</ref>

== Початок війни ==
[[Файл:East eur1682.gif|thumb|right|400px|Східна Європа в 1648—1682]]
У листопаді 1666 року стали прибувати перші польські [[корогва|корогви]] з теренів Польщі, які розташовувалися в подільських містах між Південним Бугом і Дністром. Призначений головнокомандувачем полковник [[Себастіан Маховський]], зупинившись у Брацлаві, розіслав у різні поселення уповноважених для складання списків будинків, де мали проживати жовніри. Цей захід викликав обурення у міщан, які пов'язали уповноважених. Мешканці Ставища, котрі розпочали відроджувати місто категорично відмовилися впускати жовнірів. «Вже досить наробили нам лиха поляки, — заявили вони С.Маховському, — якщо вони тепер хочуть знову ж це саме вчинити, ми будемо захищатися до останнього: що залишилося з давніх пожеж, допалимо до решти, а самі з жінками і дітьми кинемося у вогнище».<ref>Цитується за Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)''. — (Сер. Україна крізь віки) Т.7. — К.: Альтернативи, 1999. — 352 с. ISBN 966-7217-26-4 стор.283</ref>

[[Петро Дорошенко]] вирішив не допустити розташування на теренах козацької України польських підрозділів. З другої половини листопада 1666 року козаки й татари стали витісняти з Брацлавщини ворожі корогви. За визнанням Я.Дробиша Тушинського, «нас поволі виперли з України».

О цій порі на терени подільського воєводства вступили основні сили коронного війська. Відомості про немилосердні утиски жовнірів породили паніку серед селян і міщан. 8 грудня 1666 року з [[Кам'янець-Подільський|Кам'янця]] писали: «До нас, до міста, як від ворога, звідусіль звозяться хлопи… Ото, з-за такого нікчемного жовніра, хлопи, мимо своєї волі, мусять бунтувати. О, Боже! Щоб і нам чого поганого не дісталося в Кам'янці». Через день анонімний автор повідомляв з міста, що перед польським військом, «як перед ворогом, хлопи утікають до Волоської землі. Хоча і там їм зле і тяжко дуже для них, а все ж воліють [дістатися туди], а ніж потрапити під насильство наших». Об'єднавшись у другій декаді грудня з ними, [[Себастіан Маховський]], маючи 6 тисяч жовнірів (згідно із Смолієм та Степанковим, 10 тисяч разом зі слугами), подався до Браїлова, щоб увійти на Київщину через північні райони Брацлавщини й «провчити» правобережного гетьмана (за словами останнього, йшли «з погрозами на моє життя»).<ref>Цитується за Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)''. — (Сер. Україна крізь віки) Т.7. — К.: Альтернативи, 1999. — 352 с. ISBN 966-7217-26-4</ref>

== Битва ==
[[Петро Дорошенко]] розсудив не очікувати противника, а завдати удару по ньому на марші. Маючи в розпорядженні 20 тисяч<ref>{{Cite web |url=http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor5.html |title=Микола Маркевич, ''История Малой России'', T. II, Глава XXIX, Москва 1842—1843, |accessdate=12 листопада 2008 |archive-date=16 червня 2008 |archive-url=https://web.archive.org/web/20080616075041/http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor5.html }}</ref> (8-10 тисяч за Смолієм та Степанковим) козаків і 15-20 тис. татар, у ніч з 18 на 19 грудня за 10-11 км від Браїлова «у порожньому містечку» він атакував поляків, які просувалися під захистом табору. Відчувши силу нападників, [[Себастіан Маховський]], залишивши для затримання наступу противника потужний ар'єргард (під захистом табору), став готувати кінноту для битви під містом. Він розташував її в долині за 3,5 км від Браїлова на льоду (мабуть, р. Рів). Під ранок 19 грудня сюди відступив ар'єргард. Зустрівши спочатку татар і українців вогнем, [[Себастіан Маховський]] розпочав контратаку, намагаючись збити татарську кінноту, але, за даними В.Коховського, «наскочив на самого Дорошенка».

Якщо це повідомлення відповідає дійсності, то стає зрозумілим, яким чином козакам і татарам вдалося перемогти якісно набагато сильнішу польську кінноту. Контратака Маховського була націлена на татарську кінноту. Татари чи то згідно з наперед узгодженим планом бою, чи спонтанно, вивели атакуючих поляків під вогонь козацького табору. Лави польської кінноти змішалися, її атака втратила імпульс, і цим замішанням швидко скористалися татари, що числом кількаразово переважали супротивника.

В жорстокому бою, що тривав дві години, було знищено 17 корогов (у тому числі чотири корогви польських татар під проводом Мустафи Косинського, Самуїла Сулеймановича, Давида Романовського і Улана Засульського), решта вдалася до втечі. Розпочався погром війська. Більшість вояків полягла чи потрапила до полону (серед останніх виявився і [[Себастіан Маховський]]). Татари й козаки гнали втікачів аж до Летичева (понад 60 км). Повернувшись до Чигирина, гетьман розпочав облогу польської залоги замку, а в лютому 1667 р. — Білої Церкви.<ref>Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)''. — (Сер. Україна крізь віки) Т.7. — К.: Альтернативи, 1999. — 352 с. ISBN 966-7217-26-4</ref>

Польські історики стверджують, що марш [[Себастіан Маховський|Себастіана Маховського]] на Ладижин був спробою дивізії, що стояла на зимових квартирах, вийти із оточуючих його багаторазовао переважаючих сил козаків і татар.

== Наслідки битви ==
Після здобутої перемоги татари й окремі підрозділи козаків вирушили на терени Полісся (Житомирщина), Подільського, Волинського й Руського воєводств, де знайшли підтримку з боку місцевих повстанців — опришків (левенців) і дейнеків. Татарські чамбули проникли до Овруча, Дубна й за Львів, несучи руйнування українським поселенням (були спалені [[Проскурів|Плоскіров]], [[Зборів]], [[Глиняни]] та інші міста), смерть і неволю їхнім жителям (за надзвичайно перебільшеними даними, в ясир потрапило 106 тис. осіб). Так повторювалася велика трагедія західноукраїнських земель кінця 40-х -першої половини 50-х рр., коли вони, опинившись за межами Української держави, розглядалися Кримською верхівкою як складова Польщі.

Погром війська Маховського означав тепер для виснаженої Польщі те саме, що погром під Жовтими Водами й Корсунем 20 років тому. Це прискорило укладання нею договору в Андрусові (13 січня 1667 р.). На основі цього договору встановлялося перемир'я з Москвою на 13 років; лівобережна Україна залишалася під Москвою, правобережна під Польщею; Київ залишався в московських руках тільки на два роки; Запорожжя мало зоставатися під спільною зверхністю Польщі й Москви. Андрусівський трактат зустріли однаково неприхильне як Дорошенко, так і турки й татари: для першого він дуже утруднював його програму злуки обох частин України, а для Туреччини й Криму виникала небезпека спільного супроти них фронту Польщі й Москви, а на лівобережній Україні звістка про Андрусівську угоду викликала справжню паніку.

Але зречення московського уряду претензій до правобережної України розв'язувало Дорошенкові руки в одному відношенні: щодо боротьби проти Польщі в союзі з Кримом і Туреччиною.<ref>{{Cite web |url=http://varnak.psend.com/narys/ch4.html |title=Дмитро Дорошенко ''Нарис історії України'' 1966 Видавництво «Дніпрова хвиля» — Мюнхен/«ГЛОБУС» КИЇВ 1992 Том 2, розділ 4 |accessdate=12 листопада 2008 |archive-date=15 жовтня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131015173016/http://varnak.psend.com/narys/ch4.html }}</ref>

== Додаток ==

'''Літопис Грабянки''':
{{Початок цитати}}
З тією ж таки ордою Дорошенко виступив і проти Моховського, що став в Україні на зиму на постій і сильно збиткувався над людом. Дорошенко переміг його під Браїловом, самого взяв у полон і майже усіх його воїнів віддав у ясир татарам. Задля цього козаки відреклися від короля.
{{Кінець цитати}}
'''Літопис Самовидця''':
{{Початок цитати}}
Того ж часу тая ж орда напала на Маховского, бо Маховскій посланній бил з войском на становиско на Україну, которій пришовши под Івангород, которого не хотіли пустити под Івангород, оній достал и испустошил, людей вистинал, о чом знати дано Дорошенкові гетманові.

И так Дорошенко з тоею ордою и козаками напал на Маховского и его войско в Браїлові, которій был рушил до бору, и там тое войско розбили и самого Маховского реїментара поймали, и жолнірства много в неволю взято, с которого войска мало хто заледво увойшол. И от того часу знову сталося розервання козаком от короля.
{{Кінець цитати}}
'''Літопис Величка''':
{{Початок цитати}}
Гетьман Дорошенко, одержавши певну звістку про такий некорисний для всіх козаків Андрусівський торг, жалобливо доніс про те Діенлету Кереїну, тодішньому кримському ханові. Потім, коли завітала сподівана весна до вдячних очей і сердець людських і прикрасила землю квітами, то й Марс, спраглий на людську кров, не зволив лишатись у мирному домі, але запалив серце короля ЯнаКазимира виправити коронні війська на крайнє розорення тогобічної України і щоб прихилити до себе нейтраліста Дорошенка з козаками. Король Казимир був тоді певний через Андрусівські договори миру з росіянами і зараз навесні безпечно виправив коронні війська зі значним рейментарем Маховським на Україну, дозволивши їм плюндрувати Україну вогнем та мечем і отак прихиляти її до Корони Польської. Маховський тоді, прибувши на Україну, кілька місяців, не маючи відсічі від Дорошенка, плюндрував її біля Браславля та по різних інших місцях. Дорошенко ж сам з козаками не посмів вийти супроти Маховського, лишався тільки в поготовності, а послав до хана, просячи на поміч орду. Також і Маховський, наблизившись до Чигрина, не посмів більше наступати. Коли ж прибув із Криму до Чигрина від хана один Нурадин-солтан з татарами, то й Дорошенко відразу ж стягнув докупи козацьке військо, що було в поготовності, і, рушивши разом із солтаном на Маховського, прибув до Кальника. Провідавши про те, Маховський позадкував з України і став обозом біля Немирова, коло села Печер. Дорошенко ж, не рушаючи сам з Кальника за Маховським, виправив від себе з козаками й ордою уманського полковника Білогруда.

Білогруд тоді, прибувши до Печер і завівши бій з Маховським, розгромив його при всесильній божій помочі так, що той, покинувши свій обоз з усіма користями й тяжарами, налегці рушив до міста Браїлова, що біля Бара й Межибожа. Але й там не збувся, бо Білогруд, приспівши з козаками й ордою слідцем за ним, Маховським, до Браїлова, осадив Браїлів ордою, а сам з козаками пішов на Браїлів штурмом, в який вломився без великого утруднення й шкоди і почав громити ляхів. Тоді Маховський, зневірившись, що лишиться живий, вихопився з Браїлова з трьома лишень найнадійнішими хоругвами, сподіваючись пробитися з ними через орду і вислизнути до Польщі, але і в тому одурила його надія, оскільки ординська сила оточила його з хоругвами і одних поляків вибила, а інших, разом з Маховським, забрала в неволю, звідкіля він потім викупився за немалу ціну. Отож не без причини пролилися на Маховського сльози православних українських людей, бо через те, що поводився немилосердно з тими бідними людьми, і сам за божим правосуддям підпав із військом під знищення й повну поразку.
{{Кінець цитати}}
== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* Leszek Podhorodecki, ''Chanat Krymski'', ISBN 83-05-11618-2, str. 210—213
* Mała Encyklopedia Wojskowa, 1967, Wydanie I
* Piotr Borawski, «Tatarzy w dawnej Rzeczypospolitej», Warszawa 1986, ISBN 83-205-3747-9
* ''Opis starożytney Polski, przez Tomasza Święckiego (…)'', Tom II, Warszawa 1816, s. 152.
* [http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor5.html Микола Маркевич, ''История Малой России'', T. II, Глава XXIX, Москва 1842—1843,] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080616075041/http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor5.html |date=16 червня 2008 }}
* [http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm Наталія Яковенко, ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.'' Розділ V. Козацька ера. § 2. Руїна (1658—1686)--Андрусівське розполовинення] {{Webarchive|url=https://www.webcitation.org/6138JZ44X?url=http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm |date=19 серпня 2011 }}
* Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.)''. — (Сер. Україна крізь віки) Т.7. — К.: Альтернативи, 1999. — 352 с. ISBN 966-7217-26-4
* [http://varnak.psend.com/narys/ch4.html Дмитро Дорошенко ''Нарис історії України'' 1966 Видавництво «Дніпрова хвиля» — Мюнхен/«ГЛОБУС» Київ, 1992. Том 2, розділ 4] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131015173016/http://varnak.psend.com/narys/ch4.html |date=15 жовтня 2013 }}
* [http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm ''Літопис Самовидця''. видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20050408230410/http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm |date=8 квітня 2005 }}
* [https://web.archive.org/web/20080820211630/http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm ''Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки'' / Пер. із староукр. — К.: Т-во «Знання» України, 1992, — 192 с]
* [http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm Величко С. В. ''Літопис. Т. 1.'' / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— 371 с.; ''Літопис. Т. 2.'' / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич.— К.: Дніпро, 1991.— 642 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080109091216/http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm |date=9 січня 2008 }}

{{Битви польсько-козацьких війн}}
{{Битви Литви і Польщі з татарами}}

[[Категорія:Битви польсько-татарських війн]]
[[Категорія:Польсько-козацькі битви]]
[[Категорія:Битви Руїни]]
[[Категорія:Битви Польщі]]
[[Категорія:Битви Кримського ханства]]
[[Категорія:Битви у Вінницькій області]]
[[Категорія:Битви XVII століття]]
[[Категорія:Браїлів]]
[[Категорія:Історія Поділля]]
[[Категорія:Південний Буг]]
[[Категорія:Події 19 грудня]]
[[Категорія:Грудень 1666]]
[[Категорія:1666 в Україні]]
[[Категорія:Конфлікти в 1666]]

Битва під Браїловим - Історія редагувань

Властарь: Імпортовано 1 версія

ua>Кравченко Антон Сергійович в 15:47, 10 травня 2023

← Попередня версія	Версія за 01:34, 15 листопада 2023
(Немає відмінностей)