Кримське ханство

2023-11-13T16:14:43Z

126.254.151.94: Скасування редагування № 40905797 користувача Devlet Geray (обговорення)

{{Картка:Колишня країна
|conventional_long_name = Кримське ханство
|common_name = Кримське ханство
|події =
|continent = Європа
|region = Україна
|country = Україна
|government_type = Станово-представницька монархія
|year_start = 1441
|year_end = 1783
|event_start = {{OTO}} ([[1478]])
|date_start =
|event_end = {{RUSold}} ([[анексія]])
|date_end = 19.04.1783
|image_flag = Flag of the Crimean Khanate (15th century).svg
|p1 = Герб кримських татар
|flag_p1 =
|s1 =
|flag_s1 =
|today = {{flagcountry|Ukraine}}<br/>{{flagcountry|Russia}}<br/>{{flagcountry|Moldova}}
|religion = іслам
|flag =
|image_coat = COA Crimean Khanate.svg
|symbol = Герб
|image_map = Krimkhanat um 1550.jpg
|image_map_caption = Кримське ханство у 1550
|capital = [[Чуфут-Кале|Кирк-Єр]] (1449—1490)<br/>[[Бахчисарай]] (1490—1783)
|stat_year1 = 1767
|stat_area1 =
|stat_pop1 = 4 млн
}}

'''Кри́мське ха́нство''', або '''Кримський ханат'''<ref name="ЕІУ"/><ref name="ВУЕ">{{Cite web |url=https://vue.gov.ua/Кримський_ханат |title=Велика українсьа енциклопедія — Кримський ханат |accessdate=22 квітня 2022 |archive-date=25 лютого 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220225175949/https://vue.gov.ua/Кримський_ханат }}</ref> ({{lang-crh3|Qırım Hanlığı|قريم خانلغى}}), самоназва — '''Кримський престол та Кипчацький степ'''<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/> ({{lang-crh|Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq}}, ''Та́хт-і Кирим вє Де́шт-і Кипча́к''{{Перехід|#Назва}}) — [[Станово-представницька монархія|станово-представницька]] історична [[кримські татари|кримськотатарська]] держава династії [[Ґіреї|Ґераїв]]. Існувала у [[1441]]–[[1783 в Україні|1783]] роках.

Займала територію [[Крим]]у, степів [[Північне Причорномор'я|Північного Причорномор'я]] в межиріччі [[Дністер|Дністра]] і [[Дон]]у, а також земель північної [[Кубань|Кубані]].

Заснована [[Хаджі I Ґерай|Хаджі І Ґераєм]] у [[1441]] внаслідок політичного розпаду [[Золота Орда|Золотої Орди]]. У [[1478]], за правління його сина [[Менґлі I Ґерай|Менґлі І]], визнала [[Султани Османської імперії|османського султана]] як [[халіф]]а [[Мусульмани|мусульман-сунітів]]. Тримала у [[васал]]ьній залежності [[Кочовики|кочовиків]] [[Ногайська орда|Ногайської]], [[Білгородська орда|Буджацької]], [[Єдисанська орда|Єдисанської]], [[Джамбуйлуцька орда|Перекопської орд]], малих ногаїв Кубані та черкесів Північного Кавказу.

У кінці [[XV століття]] та на початку [[XVI століття]], до коронації [[Іван IV Грозний|Івана Грозного]]<ref>Відображаючи нові імперські претензії Москви, у 1547 році було розроблено ритуал коронації Івана IV як царя, взявши за модель візантійських імператорів. У 1552 Москва підкорила Казанське, у 1556 Астраханське, згодом Сибірське ханство. Але після походу 1571 року Московське царство відновило плату данини Кримському хану, Іван Грозний навіть (щоправда, на один рік, коли зміг довести свої татарські коріння по матері [[Глинська Олена Василівна|Олені]]) зрікся престолу, царем став татарин [[Симеон Бекбулатович|Саїн-Булат хан]]</ref>, вважалася єдиним спадкоємцем [[Золота Орда|Золотої Орди]], на підтвердження чого [[Велике князівство Московське|Московія]] до 1700 сплачувала данину Кримському ханству.

Зазнала сильних руйнувань під час [[Російсько-турецька війна (1735—1739)|російсько-османської війни 1735—1739]]. У [[1774]] [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|здобула повну незалежність]] як від Османської імперії, так і від Росії в результаті чергової [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|поразки Османської імперії від Росії]], що було письмово закріплено мирним договором.

У [[1783]] [[Російська імперія]] порушила договір та [[Анексія Кримського ханства|анексувала]] Кримський ханат у результаті воєнної кампанії [[Потьомкін Григорій Олександрович|Потьомкіна]]. З великих держав тільки [[Королівство Франція|Франція]] виступила з відкритим протестом проти цього акту<ref>{{cite book | author = Г. Л. Кессельбреннер | chapter = | chapter-url = | format = | url = https://mgimo.ru/about/news/main/249710/ | title = Крым: страницы истории | orig-year = | agency = | edition = | location = М. | date = 1994 | publisher = SvR-Аргус | at = | volume = | pages = | page = | series = | isbn = 5-86949-003-0 | ref = | accessdate = 5 червня 2020 | archive-date = 6 березня 2019 | archive-url = https://web.archive.org/web/20190306042906/https://mgimo.ru/about/news/main/249710/ }}</ref>.

== Назва ==
* '''Кримський ханат''' — історіографічна назва.<ref name="ЕІУ"/><ref name="ВУЕ"/>
* '''Кри́мське ха́нство''' ({{lang-crh3|Qırım Hanlığı|قريم خانلغى}}) — історіографічна назва.<ref name="Дом"/>
* '''Кримський престол''' ({{lang-crh|Taht-i Qırım}}) — основана самоназва.<ref name="ЕІУ">Галенко О. І. [http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat Кримський ханат] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160818035153/http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat |date=18 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|5|366}}</ref><ref name="Дом"/>
* '''Престол Криму та Кипчацького степу''', або '''Кримський престол та Кипчацький степ''' ({{lang-crh|Taht-i Qırım ve Deşt-i Qıpçaq}}, ''Та́хт-і Крим вє Де́шт-і Кипча́к'') — самоназва.<ref name="ЕІУ"/><ref name="Дом"/>
* '''Кри́мський юрт''' ({{lang-crh3|Qırım Yurtu|قريم يورتى}}) — неофіційна назва<ref name="Дом">''[[Домановський Андрій Миколайович|Домановський А. М.]]'' [https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 «Осколок Золотой Орды, или Загадки рождения Крымского ханства»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200630164622/https://folio.com.ua/system/books/samples/000/000/237/original/Домановский_Крымское_хансто.pdf?1536370638 |date=30 червня 2020 }} — 2017. Харків, сторінка 11</ref>.
* '''Татарія''' (Мала Татарія, Перекопська Татарія, Кримська Татарія, Європейська Татарія) — застаріла європейська історіографічна та картографічна назва.

== Географія ==
[[Файл:De Landschappen der Percoptize en Nogaize Tartares, Circassen, P Van der Aa (Leiden, 1707).jpg|thumb|right|250px|Кримський ханат на карті 1707 року, ліворуч також є Україна, а праворуч — Московія]]
Станом на 1774 рік:
* [[Кримський півострів]] — найважливіша частина ханства. Називався мешканцями як Кирим, Кирим-Адаси (острів Крим), Ада (острів). Сполучався на півночі [[Перекопський перешийок|перешийком Перекоп]] зі Східним Ногаєм. З півдня і заходу омивався [[Чорне море|Чорним морем]], зі сходу — [[Азовське море|Азовським морем]] і [[Керченська протока|Кафською (Керченською) протокою]]. На півночі простягалася степова кам'яниста рівнина, бідна на деревину і річки. Внаслідок нестачі питної води, в степовому Криму була розвинена система колодязів. На півдні були великі родючі рівнини і живописні [[Кримські гори]]<ref>Тунманн. Крымское ханство. — Симферополь: Таврия, 1991. — С. 14-16.</ref>.
«Європейська» частина
* [[Східний Ногай]] — між річками [[Берда (річка)|Берда]] і [[Дніпро (річка)|Дніпро]], частина [[Половецьке поле|Половецького поля]].
* [[Західний Ногай]] або [[Єдисан]] — між річками [[Південний Буг]] та [[Дністер]], частина [[Половецьке поле|Половецького поля]].
* [[Буджак]] — частина [[Бессарабія|Бессарабії]], між річками Дністер і [[Дунай]], частина [[Половецьке поле|Половецького поля]].
«Азійська» частина
* [[Кубань]] — по обох берегах річки [[Кубань (річка)|Кубань]], частина [[Половецьке поле|Половецького поля]].
* [[Кабарда]] — область на [[Північний Кавказ|Північному Кавказі]]; претензії хана на володіння областю не визнавалися.

== Історія ==

=== Зародження і розквіт ===
[[Файл:Ислям_Герай.jpg|250px|міні|Іcлям III Ґерай, гравюра XVII століття]]

Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка [[Королівство Польське|Польського королівства]] і [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського і Руського]] сприяли утворенню 1441 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з [[Хаджі Ґерай|Хаджі Ґераєм]], який переніс резиденцію з Солхата (нині [[Старий Крим (Крим)|Старий Крим]]) до Салачику в околицях пізнішого [[Бахчисарай|Бахчисарая]] і поклав початок ханській династії [[Ґераї]]в. В 1475 р. під час походу [[Османська імперія|Османської імперії]] на Крим, коли султаном Мехмедом ІІ були завойовані [[Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї|ґенуезькі колонії Північного Причорномор'я]], кримська правляча династія в особі [[Менґлі I Ґерай|Менґлі I Ґерая]] визнала владу османського [[султан]]а як лідера мусульманського світу — [[халіф]]а.

У 1534—1537 роках, під час [[Литовсько-московська війна (1534—1537)|литовсько-московської війни]], Крим підтримував Московоію і відправив кримське військо Київщину та Черкаси<ref>Черкас. Литовсько-московська війна 1534—1537 // ЕІУ, 2009, Т. 6, С. 186.</ref>.

В наступні роки османський вплив на внутрішні справи Кримського ханства підсилювався, час від часу викликаючи спротив кримських ханів, аж до збройних сутичок (в котрих [[Ґераї]] інколи зверталися за збройною допомогою до козацтва, як у подіях 1624—1629 рр.). Ефективність опору була низькою, стримувалася усобицями всередині самого ханського роду, та до середини XVIII ст. ханство значною мірою втратило політичну самостійність на користь Османської імперії. Однак [[доктор наук|доктор історичних наук]], професор [[РАН]] [[Зайцев, Ілля Володимирович|І. В. Зайцев]] у своїй роботі «Кримське ханство: васалітет чи незалежність?» наводить аргументи на користь того, що Кримський ханат не був повністю васальною державою, проте було вимушено визнавати владу халіфа як лідера усіх мусульман<ref>[Крымское ханство: вассалитет или независимость? // Османский мир и османистика. Сборник статей к 100-летию со дня рождения А. С. Тверитиновой (1910—1973). М., 2010. С. 288—298]</ref>. У книзі «Історія Криму» видавництва Російської академії наук також стверджується, що Кримський ханат ніколи не був повністю васальною чи залежною державою від кого б то не було<ref name="history">{{книга
|автор = Юрасов А.В., Айбабин А.И., Вахрушев Б.А., Виноградов А.В., Гаврилов К.Н., Герцен А.Г., Дейников Р.Т., Завойкин А.А., Зайцев Ю.П., Зайцев И.В., Колтухов С.Г., Карпов С.П., Лисейцев Д.В., Мальгин А.В., Майко В.В., Сапрыкин С.Ю.
|частина =
|заголовок = История Крыма
|посилання = https://www.rfbr.ru/rffi/ru/books/o_2074453#1
|видання = Российское историческое общество. Институт российской истории РАН.
|відповідальний = А. В. Юрасов
|місце = Москва
|видавництво = «Кучково поле»
|рік = 2019
|том = 1
|сторінки = 382
|сторінок = 550
|isbn = 978-5-9950-0871-2
|ref =
}}</ref>.

Кримський ханат часто брав участь у конфліктах на боці тієї чи іншої держави або саме було стороною військового конфлікту. У таких випадках кримськотатарська армія брала участь у походах на чолі з ханом. Одним з відомих є [[Кримський похід на Москву (1571)|похід 1571 року]], який закінчився взяттям [[Москва|Москви]], при цьому сам [[Іван IV Грозний]] втік з міста і не з'явився після підпалу передмістя Москви, тому було вирішено спалити і всю Москву. Причиною цього походу було оголошення Іваном IV себе царем. При цьому були і так звані набіги, які здійснювалися з ініціативи окремих мурз і часто закінчувалися захопленням бранців. Російський історик [[Смірнов Василь Дмитрович|В. Д. Смірнов]] пише, що «справедливість вимагає не забувати взаємності образ»: набіги (''плюндрування'') козаків на Кримський ханат нічим не поступалися набігам (''чапулам'') кримських татар і [[Ногайці|ногаїв]]<ref>В. Д. Смірнов. [https://runivers.ru/upload/iblock/054/Krumskoe%20hanstvo.pdf Крымское ханство под верховенством Оттоманской порты] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200622144853/https://runivers.ru/upload/iblock/054/Krumskoe%20hanstvo.pdf |date=22 червня 2020 }}, 13 сторінка в документі</ref>. Рабство в Криму, судячи по основній масі кримських джерел, практично повністю зникло вже в XVII столітті{{sfn|Возгрін|2013|с=437}}, тоді як, для порівняння, в Росії [[Кріпацтво#Російська імперія|кріпосне право]] існувало до 1861 року. Положення кріпаків — основної маси населення Європейської Росії — при [[Катерина II|Катерині II]], при якій [[Анексія Кримського ханства|Крим був анексований Росією]], нічим не відрізнялося від рабів: оголошення про продаж кріпаків публікувалися в газетах, продавати кріпаків могли, розділяючи родини, ніякого обмеження на працю — [[Панщина|панщину]] — кріпаків не існувало, поміщик виступав суддею для своїх кріпаків, міг вирішувати питання одружень його селян, засилати на каторгу в [[Сибір]] за дрібні проступки за власним бажанням, насильство щодо кріпаків з боку поміщиків нічим не обмежувалося, 1767 року російським кріпакам під страхом покарання батогом і посиланням в безстрокову каторгу було окремо заборонено подавати чолобитні зі скаргами на жорстокість поміщиків, людина залишалася кріпаком протягом усього життя, такими були і діти кріпаків (в Кримському ханстві рабство не було довічним, а тривало п'ять років, при прийнятті ісламу бранця відпускали відразу)<ref>[https://bigenc.ru/domestic_history/text/2109481 Крепостное право] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210418051212/https://bigenc.ru/domestic_history/text/2109481 |date=18 квітня 2021 }} // Большая российская энциклопедия, 2010</ref>{{sfn|Возгрін|2013|с=436, 437}}. Сама Катерина II завжди називала кріпаків рабами. Необхідно також враховувати, що на історичну науку про кримських татар сильно вплинули російські історики, які переписали історію Кримського ханства для виправдання [[Анексія Кримського ханства|анексії Криму в 1783 році]], і особливо потім радянські історики, що спотворили історію Криму для виправдання [[Депортація кримських татар|геноциду кримських татар в 1944 році]]<ref>RFEL: [https://ru.krymr.com/a/kak-pobedit-lysenkovsjcjinu-v-istorii-kryma/30515922.html Сергей Громенко против «лысенковщины» в истории Крыма] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201031055801/https://ru.krymr.com/a/kak-pobedit-lysenkovsjcjinu-v-istorii-kryma/30515922.html |date=31 жовтня 2020 }} (''in Russian'')</ref><ref>{{Cite web |url=https://www.colta.ru/articles/specials/3438-kak-perepisyvali-istoriyu-kryma |title=Как переписывали историю Крыма (How the Crimean history was rewritten) |accessdate=27 жовтня 2020 |archive-date=31 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201031065631/https://www.colta.ru/articles/specials/3438-kak-perepisyvali-istoriyu-kryma }}</ref><ref>Serhiy Hromenko [https://ru.krymr.com/a/28825939.html «Все было не так»: зачем Россия переписывает историю Крыма] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201028135038/https://ru.krymr.com/a/28825939.html |date=28 жовтня 2020 }}</ref><ref>Gulnara Bekirova: [https://books.google.ru/books?id=D9cjAQAAIAAJ&q=переписывание+истории+крымского+ханства&dq=переписывание+истории+крымского+ханства&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwj76Ja1kNTpAhWq1aYKHdaDBoMQ6AEIMDAB Крымскотатарская проблема в СССР: 1944—1991] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201031012130/https://books.google.ru/books?id=D9cjAQAAIAAJ&q=переписывание+истории+крымского+ханства&dq=переписывание+истории+крымского+ханства&hl=ru&sa=X&ved=0ahUKEwj76Ja1kNTpAhWq1aYKHdaDBoMQ6AEIMDAB |date=31 жовтня 2020 }}</ref><ref>Gulnara Bekirova [https://books.google.ru/books?id=VfFoAAAAMAAJ Crimea and the Crimean Tatars in XIX—XXth centuries] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201031063814/https://books.google.ru/books?id=VfFoAAAAMAAJ |date=31 жовтня 2020 }}, 2005, page 95</ref>.

=== Участь у визвольному русі в Україні ===
[[Файл:Bohdan Khmelnytsky and Crimean khan.jpg|thumb|left|230px|[[Богдан Хмельницький]] та [[Іслям III Ґерай]] роблять [[намаз]]<ref name="grave">{{Cite web|url=http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Mandriv_2013_3_14.pdf|title=Українські козаки в османській хроніці “історія наїми”|last=Кульчинський|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=|archive-date=25 липня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210725154038/http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF%2FMandriv_2013_3_14.pdf}}</ref>]]
[[Богдан Хмельницький]], потребуючи досвідченої кримської кавалерії для боїв із кінним військом Речі Посполитої, навесні 1648 р. уклав з [[Іслям III Ґерай|Іслямом III Ґераєм]] угоду про спільну боротьбу проти Речі Посполитої. Цей ситуативний альянс сприяв кільком перемогам козацьких військ, але виявився нетривким.

Вважається, що Іслям III Ґерай кілька разів зрадив Хмельницького, тому він був змушений піти на союз з Московією. Така інформація підтверджується джерелами тільки частково. Хмельницький разом з кримськими татарами отримав декілька рішучих перемог над Річчю Посполитою — близько 10 000 повстанців оточили 6 000 авангард Речі Посполитої на чолі з сином гетьмана [[Стефан Потоцький (ніжинський староста)|Стефаном Потоцьким]] під [[Битва під Жовтими Водами|Жовтими Водами]] і 16 травня 1648 року знищили його, а 26 травня 1648 під [[Корсунська битва|Корсунем]] розгромили головне військо Речі Посполитої, керівники якого потрапили в кримський полон.

Але вже 8 червня 1648 року Хмельницький відправив московському царю [[Олексій Михайлович|Олексію Михайловичу]] лист з проханням про заступництво<ref>Долбилов М., Міллер А. І. Західні окраїни Російської імперії. — Москва: Новое литературное обозрение, 2006. — С. 35-36. — 606 с.</ref>, хоча [[Бахчисарайський договір (1648)|Бахчисарайський договір]], укладений в березні 1648 року, передбачав подальші дружні відносини Війська Запорозького з Кримським ханатом, а не з Московією, взаємну допомогу. Протягом усього повстання, ще до «зради» Ісляма III Ґерая, Хмельницький відправляв дипломатичні посольства в Московію.

Під час [[Битва під Берестечком|битви під Берестечком]] 1651 року, коли під прикриттям артилерії кіннота Речі Посполитої зім'яла козацькі лави й дійшла аж до таборових возів, Хмельницький вдався до відступу, а потім контратакував. Проте контратаку козаків зупинили полки німецької піхоти. Козаки знову відійшли у табір, і тоді поляки почали масований артилерійський обстріл позицій кримських татар, які розташувалися на пагорбі. Дні боїв збіглися з мусульманським святом [[Ід аль-Адха|Курбан-Байрам]]. Військові дії були заборонені. Незабаром одне з ядер розірвалося біля ніг хана. Ядром був убитий кінь Іслам Гірея. За однією з версій, військо сприйняло це за поганий знак. Почався відступ кримських татар з поля бою, при цьому хан нібито затримав і забрав Хмельницького із собою. Проте [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]] пише, що Хмельницького кримські татари не силували: він полишив поле битви за власного бажання<ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/hrushrus/iur90307.htm |title=М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IX. Розділ III. Стор. 7. |accessdate=4 червня 2020 |archive-date=4 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200604215940/http://litopys.org.ua/hrushrus/iur90307.htm }}</ref><ref>Стороженко, І. С. «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття» [Текст] / Вид-во ДДУ, 1996 — Кн. 1 : Воєнні дії 1648—1652 рр. — 1996. — 320 с. (252 ст.) ISBN 966-551-004-5</ref>.

[[Жванецька облога|Битва під Жванцем]] 1653 року увійшла в історію як зрада кримських татар, що не дозволила здобути остаточну перемогу над Річчю Посполитою. Однак кримський хан був змушений укласти договір з Річчю Посполитою, оскільки до нього надійшли повідомлення про рішення Земського собору Московського царства від 1 жовтня 1653 року щодо протекції над Україною і готовності Московії розпочати війну з Річчю Посполитою. В таких умовах Річ Посполита і Кримський ханат відчули потребу замирення перед лицем московської загрози.

Рішення козаків перейти під покровительство Москви було сприйнято [[Сефер Гази]] ага, візиром Кримського ханства, як зрада<ref>Opis: do posła moskiewskiego, Żerebcowa, żądającego zaprzestania wojny przeciwko Kozakom.</ref><ref>Źródło: Franciszek Gawroński, Krwawy gość we Lwowie, str. 4 (11)</ref><ref>{{Cite web |url=https://pl.wikiquote.org/wiki/Sefer_Gazi_aga |title=Архівована копія |accessdate=5 червня 2020 |archive-date=5 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200605081837/https://pl.wikiquote.org/wiki/Sefer_Gazi_aga }}</ref>.

Однак вже незабаром Хмельницький пошкодував про свої домовленості з Московією, тому вже гетьман [[Іван Виговський]] звернувся до кримських татар за допомогою в боротьбі з Москвою. [[Мехмед IV Ґерай]] не відмовив. В [[Конотопська битва|битві під Конотопом]] 40 тисяч кримськотатарських вершників разом з 20 тисячами козаків, 4 тисячами польських найманців отримали рішучу перемогу над 100 тисячами [[Росіяни|московитів]] на чолі з [[Трубецький Олексій Микитович|Трубецьким]]<ref>О. Сокирко. Тріумф в час Руїни. Конотопська битва 1659 р. — К. : Темпора, 2008</ref><ref>[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Konotopska_Bitva_1659 Конотопська битва] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200605081838/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Konotopska_Bitva_1659 |date=5 червня 2020 }} — ЕІУ</ref>.

Звістка про поразку під [[Конотоп]]ом дійшла і до [[Москва|Москви]]. Російський історик XIX сторіччя [[Соловйов Сергій Михайлович|С. М. Соловйов]] описує реакцію царя таким чином:

{{цитата|Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення [[Москва|Москви]]. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали [[Москва|Москву]], і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль.}}

Проте хвилювання царя, що [[Іван Виговський|Виговський]] з ханом піде далі на [[Москва|Москву]], виявилися передчасними. Тож тільки-но кримським татарам та Виговському вдалося захопити [[Ромни]], [[Лохвиця|Лохвицю]] та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з [[Крим]]у про набіг [[Іван Сірко|Івана Сірка]] на кримськотатарські поселення, і це примусило Мехмеда IV Ґерая з військом залишити [[Іван Виговський|Виговського]] та вертатися в [[Крим]]<ref>[https://bigenc.ru/military_science/text/2091063 Конотопское сражение, 1659] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201203131341/https://bigenc.ru/military_science/text/2091063 |date=3 грудня 2020 }} — Велика російська енциклопедія</ref>.

=== Пізня історія ===
За підбуренням [[Карл XII|Карла XII]] Османська імперія 1711 року [[Російсько-турецька війна (1710—1713)|оголосила Московському царству війну]], під час якої Петро I з усією московською армією та зі своєю свитою в період [[Прутський похід|Прутського походу]] попав в оточення кримських татар та уникнув полону тільки завдяки зраді османського візира Балтаджи Мехмед-паши та укладенню Прутського миру шляхом підкупу візира. Наступного дня в османський табір прибув Карл XII, накинувся на візира з гнівними докорами і звинуваченнями в продажності. Шведський король переконував Мехмед-пашу дати йому 30 тисяч солдатів і клявся, що «до вечора призведе Петра з мотузкою на шиї»<ref>[https://www.bbc.com/russian/russia/2011/07/110721_prut_campaign_history Прутский поход Петра I: за двумя зайцами] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201029091444/https://www.bbc.com/russian/russia/2011/07/110721_prut_campaign_history |date=29 жовтня 2020 }} — BBC</ref><ref>{{Cite web |url=https://xn--1-itb3afj.xn--p1acf/внешняя-политика/войны-и-походы/прутский-поход/#6 |title=Прутский поход Петра I Великого 1711 год |accessdate=4 червня 2020 |archive-date=4 червня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200604221041/https://xn--1-itb3afj.xn--p1acf/внешняя-политика/войны-и-походы/прутский-поход/#6 }}</ref><ref>''{{iw|1=İslâm Ansiklopedisi|3=en|4=İslâm Ansiklopedisi}}'': [https://islamansiklopedisi.org.tr/prut-antlasmasi PRUT ANTLAŞMASI] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201129021230/https://islamansiklopedisi.org.tr/prut-antlasmasi |date=29 листопада 2020 }}//Osmanlılar ile Ruslar arasında Prut nehri kenarında 1123'te (1711) yapılan savaştan sonra imzalanan antlaşma.</ref>. Але візир, підкуплений московитами, відмовив Карлу. [[Девлет II Ґерай]], який оточив Петра I, незабаром зажадав від султана страти візира. Візир Балтаджи Мехмед-паша був страчений, і його голова була послана хану, але це вже не змінювало ситуації<ref>''ШАРЛЬ ДЕ ПЕЙССОНЕЛЬ'': [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm Записка о Малой Татарии, 1755 год] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200131210632/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm |date=31 січня 2020 }}</ref><ref>Халім Ґерай, 1811, Рожевий куст ханів</ref>. Зрада візира стала поворотною точкою в Північній війні, яку Московське царство в підсумку виграло, ставши Російською імперією.

У 1711 р. кримське військо, у рамках союзу з Османською Державою, та гетьманом [[Пилип Орлик|Пилипом Орликом]] здійснює рейд на [[Слобожанщина|Слобожанщину]] з метою ослаблення Московського царства, та бере участь у [[Похід Пилипа Орлика на Правобережну Україну (1711)|поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну]].

Наприкінці [[XVIII]] ст. Кримський ханат став ареною боротьби впливів Османської Держави та Російської імперії. Російський уряд був настільки зацікавлений у відторгненні Кримського ханства від Османської Держави, що [[Катерина II]] 16 жовтня 1769 направила П. Паніну рескрипт наступного змісту: «Ми вважаємо: чи не можна буде за цих обставин Крим і всі татарські народи послабити в їхній вірності Порті Оттоманській вселенням їм думки до запровадження у себе незалежності від жодного уряду й обіцянкою їм у тому з нашого боку дійсної допомоги». Що ж стосується практичного втілення задумів Катерини II, то тут імператриця давала Паніну повну можливість діяти самостійно, виходячи з обставин, що складалися.

Спроби анексії Криму Російською імперією продовжувалися надалі, шляхом використання розбіжностей у татарському суспільстві та плекання сепаратистських настроїв ногайців. П. Гейсман і О. Дубровський: «…ведучи переговори з татарами, вчасно лякаючи їх, вчасно улещуючи їх же, усуваючи до того ж дуже вміло непорозуміння між ними і запорожцями, мистецьки схиляючи татар до прийняття заступництва Росії… і домагаючись, таким чином, ослаблення їх іноді дуже небезпечної сили, Панін у підсумку зумів викликати у них довіру. Домігшись завдяки цьому умиротворення більшості орд, він водночас полегшив подальші зносини і навіть підкорення Криму». Першими піддалися ногайські орди єдісанські і буджацькі, вступили в союз із Російською імперією від османського верховенства. Після них — єдічкульські та джамбуйлуцькі татари. Подальша доля Криму стала передбачуваною.

=== Розорення Криму ===
[[Файл:Russian campaigns in the Crimean Tatarian Khanate 1736.jpg|250px|міні|Російське вторгнення в Крим 1736 року.]]
{{main|Російсько-турецька війна (1735—1739)}}
[[Каплан I Герай]] (1707—1708, 1713—1715, 1730—1736) — останній із великих кримських ханів. Під час другого свого правління взяв участь у османсько-перській війні. Сприяючи зведенню на престол Речі Посполитої Августа Саксонського, росіяни скористалися ситуацією і напали на Крим під командуванням [[Бурхард Кристоф Мініх|Христофора Мініха]] й [[Лассі Петро Петрович|Петра Лассі]]. Нападники випалили весь півострів й вирізали столицю Бахчисарай.

[[1736]] року Мініх повністю знищив [[Кезлев]] і [[Бахчисарай]], міста були спалені, а мешканці перебиті. Після цього росіяни рушили до східної частини Криму. Через розкладання численних трупів епідемія [[холера|холери]] призвела до загибелі частини російського війська, і Мініх відвів армію за [[Перекопський перешийок]]. Східний Крим був розорений під час походу Лассі наступного року. Росіяни спалили [[Карасубазар]] й вирізали населення. [[1738]] року вони планували новий похід, але він не відбувся через те, що військо не змогло б себе прогодувати — в повністю розореному ханстві не було продовольства і панував голод.

Російська навала [[1736]]–[[1738]] років стала для Кримського ханства національною катастрофою. Всі значні міста лежали в руїнах, економіці було завдано величезної шкоди, в країні лютував голод і холера. Загинула значна частина населення.

=== Загибель ===
{{Детальніше|Анексія Кримського ханства}}
Після російської окупації 1771 р., [[Карасубазарський трактат|Карасубазарського трактату]] та [[Кючук-Кайнарджійський мирний договір|Кючук-Кайнарджійського мирного договору]] (1774), Кримський ханат було оголошено незалежним від Османської імперії, на престолі було затверджено проросійського правителя [[Шахін Ґерай|Шахіна Ґерая]]. Незабаром російський уряд [[Катерина ІІ|Катерини ІІ]] змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і [[1783]] р. приєднав територію Кримського Ханства до [[Російська імперія|Російської імперії]].

Офіційний привід, на підставі якого імператорський уряд бажав провести приєднання Криму до Російської імперії, у трактуванні Катерини II виглядав ось так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало властива татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і при існуванні миру розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни. … Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зворот кримським справам і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Через таке розуміння ми з повною впевненістю повідомляємо всім нашу волю на присвоєння Кримського півострова і на приєднання його до Росії».

Колонізація Таврійської області розпочалася відразу після підписання у 1774 Кучук-Кайнарджійського миру. Через намір Катерини II завітати до Криму, Потьомкін повинен був заселити його новими мешканцями, на що зі скарбниці вже були надані гроші. Потьомкін став активно закликати іноземців, щоб вони переїжджали на постійне проживання до Криму. Кількість іноземних переселенців на півострів стала збільшуватися з 1762 року, коли 4 грудня був опублікований імператорський маніфест, згідно з яким їх запрошували перебиратися до Росії. Іноземці не забарилися прийняти пропозицію російського уряду. Уряд надав іноземним колоністам вагомі пільги. Вони 10 років не платили податків, звільнялися від військової повинності та військових постоїв, одержували гроші на проїзд до місця свого мешкання, наділялися землею в Криму.
Щоби надати новим колоністам землю, з неї почали виганяти місцевих власників. Це призвело до того, що з півострова почали від'їжджати корінні мешканці краю. Через безперервну еміграцію тягом 60 —70-х років XVIII століття кількість населення, яке мешкало лише на Кримському півострові, скоротилася з 300 до 152 тис. осіб.

У вересні 1780 [[Безбородько Олександр Андрійович|О. Безбородько]] представив Катерині II свій «Меморандум про справи політичні». Цей меморандум містив проєкт розділу території Османської імперії між Російською імперією та Австрійською монархією. Пропонувалося у випадку укладення мирної угоди з Османською імперією «ухвалити, щоб Молдова, Волощина та Бессарабія під ім'ям своїм стародавнім Дакія створені були областю незалежною з християнським сувереном, за умови, щоб ця держава не могла бути приєднаною до Росії та Австрії». Передбачалася можливість, що війна призведе до «повного знищення Османської імперії та до відродження стародавньої Грецької імперії на користь молодшого великого князя» — тобто під егідою онука Катерини II Костянтина. Пропозиція Катерини II австрійському урядові дістала назву «Грецький проєкт». Побоювання з боку монархів Європи посилення впливу Російської імперії призвело до того, що проєкт Катерини II не дістав підтримки, і вона не мала можливості втілити його у життя.

[[Кримський півострів]] увійшов до складу Російської імперії 9 квітня 1783 р. Майже рік управління півостровом здійснювалося військовою владою через створену з цією метою мусульманську нараду. 2 лютого 1784 було видано наказ, згідно з яким створювалася [[Таврійська область]], до складу якої увійшли Кримський півострів, [[Тамань]] і землі на північ від Перекопу аж до Катеринославського намісництва. Першим губернатором Таврійської області став [[Григорій Потьомкін]].

Відразу після встановлення в Криму нової влади російський уряд почав впроваджувати на півострові російські методи управління економікою краю та закріплювати за собою право на володіння місцевою землею. Згідно з офіційними даними до 1796 року (тобто лише за 12 років знаходження Криму в складі Російської імперії) у селян було відібрано та передано російським дворянам 288 тисяч десятин землі. Разом з відібранням землі уряд розпочав поширювати на селян причорноморських земель ханства та Кубані [[кріпацтво]].


Кримськотатарський історик [[Халім Ґерай (історик)|Халім Ґерай]] з роду [[Ґераї]]в в роботі [[Рожевий квітник ханів або Історія Криму|Рожевий кущ ханів]], виданої в 1811 році, так описує наслідки анексії Криму Росією<ref>Халим Герай: [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XV/Rozovyj_kust_chanov/41.phtml?id=12961 Розовый куст ханов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191231144201/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XV/Rozovyj_kust_chanov/41.phtml?id=12961 |date=31 грудня 2019 }}, 1811, перевод на турецкий с пояснениями [[Ильмий, Абляким|Аблякима Ильмия]], 1907 год // Симферополь. Доля. 2004</ref>:
{{текст|Кримське населення вдалося в глибоку зневіру і траур. Особливо гіркою була свідомість того, що вони потрапили в рабську залежність від народу, з яким билися протягом століть і завжди брали гору. Свідомість приреченості як народу і як держави обпекло всі серця. Народ зважився на еміграцію. Тисячі сімей, кинувши худобу, майно і батьківські вогнища, почали виїжджати в [[Румелія|Румелію]] і [[Анатолія|Анатолію]] через море і сушу. Російська адміністрація в перший час не бажала знелюднення краю. Як би бажаючи збити хвилю еміграції, Потьомкін одним разом порізав шаблями 30 тисяч чоловік — дорослих і дітей, що зібралися до від'їзду. Народу довелося скоритися і підставити свої шиї під ланцюга рабства. Що стосується емірів і мурз, то куплені наданими їм Катериною і Потьомкіним пільгами, маєтками, платнями і титулами, вони залишилися сторонніми спостерігачами страждань свого народу.

{{oq|ru|Крымское население впало в глубокое уныние и траур. Особенно горьким было сознание того, что они попали в рабскую зависимость от народа, с которым бились в течение веков и всегда одерживали верх. Сознание обреченности как народа и как государства обожгло все сердца. Народ решился на эмиграцию. Тысячи семей, бросив скот, имущество и отцовские очаги, начали уезжать в Румелию и Анатолию через море и сушу. Русская администрация в первое время не желала обезлюдения края. Как бы желая сбить волну эмиграции, Потемкин одним разом порезал саблями 30 тысяч человек — взрослых и детей, собравшихся к отъезду. Народу пришлось покориться и подставить свои шеи под цепи рабства. Что касается эмиров и мурз, то купленные предоставленными им Екатериной и Потемкиным льготами, имениями, жалованьями и титулами, они остались посторонними наблюдателями страданий своего народа.}}}}

== Відносини з сусідніми державами ==

=== З Османською імперією ===
[[Файл:Kügelgen-Feodosia.jpg|thumb|300px|[[Феодосія|Кафа]] — головне володіння Османської імперії в Криму]]
У 1475 році [[Османська імперія]] захопила [[Південне узбережжя Криму|Південний берег Криму]] (але вона, Османська імперія, ніколи не володіла всім Кримом, або його більшою частиною), і з цього року Кримський ханат опинився в складному становищі по відношенню до Османської імперії, яке не можна однозначно охарактеризувати як [[васал]]ітет{{sfn|Зайцев|2017|с=411}}. Наразі література з історії Кримського ханства перебуває під величезним впливом двотомної праці історика В. Смирнова про безроздільну владу Османської імперії над Кримом і повну підпорядкованість другого, при цьому сам автор визнає, що у своїй праці спирався виключно на турецькі джерела{{sfn|Зайцев|2017|с=412}}. [[Веселовський Микола Іванович|М. І. Веселовський]], видатний російський сходознавець, у рецензії на працю Смирнова пише: «Турецькі історики, виставляючи татар народом грубим, третирують їх зверхньо; прагнення принизити татар перед турками, показати, яку велику перевагу має султан перед кримським ханом проглядає у цих істориків постійно. Тому і події, описувані турками, набувають особливого забарвлення…»{{sfn|Зайцев|2017|с=413}}. Як вказує історик Зайцев І. В., [[Смірнов Василь Дмитрович|В. Д. Смирнов]] зміг неявно запропонувати також і принципово інший погляд на роль Криму в східноєвропейській політиці XVI—XVIII ст. Спробу розвинути ідею Смирнова про роль Криму як гаранта європейської рівноваги не так давно зробив і польський дослідник [[Даріуш Колодзєйчик]]<ref>Колодзєйчик Д.: ''Крымское ханство как фактор стабилизации на геополитической карте Восточной Европы'' // Украина и соседние государства в XVII веке. Материалы международной конференции. СПб., 2004. С. 83-89</ref>. Він звернув увагу, що окремі положення в кримських текстах дуже близькі сучасним ідеям про європейську рівновагу, а політико-географічний горизонт кримських політиків включав такі країни, як [[Венеція]], [[Австрія]], [[Данія]] і [[Швеція]]. У монографії «Історія Криму» під редакцією Юрасова додатково пропонується [[Пруссія]] (у 1760-их){{sfn|Зайцев|2017|с=414}}. Дійсно, кримські хани досить часто діяли якщо не всупереч інструкціям зі Стамбула, то принаймні ігнорували їх{{sfn|Зайцев|2017|с=414}}. Так, як пишуть французькі дослідники А. Беннігсен І Ш. Лемерсьє-Калькеже, падишах тільки мав право, втім, вельми формальне, вимагати від них приєднатися на чолі кримськотатарських армій до великої армії імперії{{sfn|Зайцев|2017|с=414}}.

Наприклад, на початку 1476 року хан [[Нур-Девлет]], запрошений [[Мехмед II Фатіх|Мехмедом II]] приєднатися до османських військ у [[Молдова|Молдові]], відхилив його під приводом нападу на Крим хана Великої Орди Ахмата. Він поводився, таким чином, не як васал, а, скоріше, як непостійний союзник, якого більш турбували свої інтереси, ніж інтереси Османської імперії. У 1521 [[Мехмед I Ґерай]] також відповів лише злегка ввічливою відмовою на запрошення [[Сулейман I Пишний|Сулеймана Великого]] приєднатися до османської армії в [[Угорщина|Угорщині]]<ref>Інші такі приклади див. Некрасов А. М. «Виникнення і еволюція Кримської держави», стор. 53-54</ref>{{sfn|Зайцев|2017|с=414}}. Хоча хан і отримував щорічно утримання (сальме) від султана, він мав всі атрибути незалежності, прийняті в середньовічному ісламському державному устрої: право хутби (згадки в проповіді) і право карбування монети з власним ім'ям (сікке){{sfn|Зайцев|2017|с=417}}.

Осмаснкьий мандрівник [[Евлія Челебі]], який відвідував Крим в середині XVII століття, описував ставлення самих кримських татар до Османської імерії і османського султана. Таке, за книгою Челебі, було ставлення до спроби султана змістити чинного хана: «[[Карачі]], бадракі і [[Ногайці|ногаї]], [[Ширіни]] і [[Мансури]] схвилювалися і пропонували тисячі речей … Деякі кричали: „нехай Хаджі Ґерай [калга] обложить фортецю [[Феодосія|Кефе]]!“, інші кричали: „встанемо табором біля фортеці [[Перекоп (місто)|Ор]] і не пустимо в Крим хана, візира Іслама-агу і калгу Кирим Ґерая, будемо битися з османцями“ … Зійшовши, він [чиний хан] сказав: „Ті, хто хоче їхати до Порогу щастя, нехай їдуть по морю або по суші. Я ж, розпорядившись усіма своїми справами, вирушаю зі своїми карачеями по суші“. Коли він так сказав, кримський народ зрадів: „якщо хан йде по суші, мається на увазі, що він збирається в похід проти османців“. Вони дуже зраділи і заспокоїлися»<ref>Евлія Челебі: ''Крим і суміжні області'' // Книга подорожі</ref>. А французький історик Шарль де Пейссонель в «Записках про Малу Татарію» (1755) згадував такий випадок: «[[Девлет II Ґерай|Девлет-Гюрай]], отримавши наказ про повалення від [[Османська імперія|Порти]], наказав роздягнути офіцера, який привіз йому цей наказ і, одягнувши на нього баранячу шкуру, посадити на осла і вислати з Криму»<ref>{{Cite web |url=http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/text.phtml |title=Шарль де Пейссонель: ''Записки о Малой Татарии'' |accessdate=27 жовтня 2020 |archive-date=4 вересня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20190904003038/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/text.phtml }}</ref>.

В історичній науці відомі спроби (як успішні, так і ні) кримських ханів укласти антиосманські союзи з [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]], [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] і, частіше, з козаками. Це може вказувати на те, що вплив Османської імперії іноді був гнітючим для Криму. Наприклад, спроба створення антиосманського союзу у 1620-их роках. [[Шахін Ґерай (калга)|Шахін Ґерай]] (кримський політичний діяч XVI ст.) у своєму листі до польського короля писав йому, запрошуючи до антиосманської коаліції: «Не надсилайте нам більше в якості дарів золота і хутряних шуб, як це велося здавна, а замість того краще надішліть нам пороху і свинцю, тому що раніше ми купували ці запаси у турків, але тепер, будучи нашими ворогами, вони перестануть продавати їх нам». Шахін Ґерай просив допомоги у польського короля у боротьбі проти Османської імперії, пропонуючи йому навіть, щоб Крим увійшов третьою державою до складу Речі Посполитої. Але король, побоюючись війни з Османською імперією, відповів, що не потребує цього<ref>{{Cite web |url=https://ru.krymr.com/a/29159664.html |title=[[Громенко Сергій Вікторович{{!}}Сергій Громенко]]: «''Крымское ханство. Казаки за хана — против султана''» |accessdate=27 жовтня 2020 |archive-date=1 листопада 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201101120920/https://ru.krymr.com/a/29159664.html }}</ref>. У 1670-их [[Аділь Ґерай]] вів переговори з [[запорозькі козаки|запорозьким]] [[гетьман]]ом [[Петро Суховій|Петром Суховієм]] про можливість союзу проти [[Османська імперія|Османської імперії]] і [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. Хан повинен був допомогти гетьману у війні з Річчю Посполитою, а запорожці в свою чергу надати Криму допомогу в боротьбі з Османською імперією. Однак проєкт так і залишився нездійсненим<ref name="sozvezdie"> Олекса Гайворонський «Сузір'я Гераїв». Сімферополь, 2003.</ref>.

У 1670-их існував проєкт союзу (конфедерації) Речі Посполитої і Кримського ханства проти Османської імперії і [[Московія|Московії]], від якого безпосереднім чином залежав розвиток ситуації на лінії [[Москва]]-[[Варшава]]{{sfn|Кочегаров|2008|с=230}}. Польський король [[Ян III Собеський|Ян Собеський]] відправив до хана звільненого з полону знатного кримського татарина Аліш-агу з меморіалом, в якому Ян III перераховував всі образи, заподіяні Криму Османською імперією, і просив надіслати ханських послів для подальших переговорів. Кримський хан [[Селім I Ґерай]] двічі відправляв послів до Речі Посполитої для перемовин з цього питання. У січні 1685 року М. Краєвський переслав інформацію про переговори, отриману через Львівську пошту, до Москви. Згідно з нею, Собеський пропонував сприяння у звільненні Кримського ханства від «османського ярма». Союз не був укладений{{sfn|Кочегаров|2008|с=230}}.

=== З Польщею і Литвою ===
{{Розширити розділ|дата=жовтень 2020}}

=== З українськими козаками ===
''Докладніше:''
* [[Запорозько–кримський договір 1624]] року про взаємодопомогу між [[Військо Запорозьке|Військом Запорізьким]] і [[Хан (титул)|ханом]] [[Мехмед III Ґерай|Мехмедом ІІІ Ґераєм]] та [[калга|калгою]] [[Шахін Ґерай (калга)|Шагіном Ґераєм]] проти ставленика [[Османська імперія|Османської імперії]] [[Джанібек Ґерай|Джанібека Ґерая]].
* [[Битва під Жовтими Водами]] 1648 року — перемога козацько-кримського війська над польською армією під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]].
* [[Корсунська битва]] 1648 року — перемога козацько-кримського війська над польською армією під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]].
* [[Конотопська битва]] 1659 року — перемога козацько-кримського війська над [[московит]]ами під Конотопом.

=== З Московією ===

==== Данина Московії в Крим ====
[[Поминки (данина)|Поминки]] — щорічна [[данина]] Московії<ref>[http://inslav.ru/images/stories/pdf/2008_Kochegarov.pdf Kochegarov] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200729010708/http://inslav.ru/images/stories/pdf/2008_Kochegarov.pdf |date=29 липня 2020 }} (2008), p. 230</ref><ref>J. Tyszkiewicz. Tatarzy na Litwie i w Polsce. Studia z dziejow XIII—XVIII w. Warszawa, 1989. p. 167</ref> кримським ханам, що сплачувалася у 1474—1700 роках.

''Докладніше:''
* [[Московсько-кримські війни]] XV—XVIII століть
* [[Кримський похід на Москву (1571)]]. Похід завершився спаленням Москви 3 червня [[1571]] року.

Московське царство припинило щорічну виплату данини в Крим тільки 1700 року, при [[Петро I|Петрі I]]<ref>Davies (2007), p. 187; Torke (1997), p. 110</ref>, з підписанням Константинопольського мирного договору з наступним формулюванням (стаття VIII<ref>{{Cite web |url=https://ru.wikisource.org/wiki/Константинопольский_мирный_договор_%281700%29#Статья_VIII |title=Константинопольский мирный договор (1700) |accessdate=13 березня 2022 |archive-date=7 серпня 2021 |archive-url=https://web.archive.org/web/20210807193726/https://ru.wikisource.org/wiki/Константинопольский_мирный_договор_(1700)#Статья_VIII }}</ref>):
{{цитата|А понеже Государство Московское самовластное и свободное Государство есть, дача, которая по се время '''погодно'''<ref>тобто щорічно</ref> давана была Крымским Ханам и Крымским Татарам, или прошлая или ныне, впредь да не будет должна от Его священнаго Царскаго Величества Московскаго даватись, ни от наследников его…}}

Проте в 1711 році Петро I з усією своєю свитою потрапив в оточення кримських татар на річці [[Прут]], і тоді питання про виплату щорічної данини в розмірі 18000 рублів з Московського царства в Крим було поставлено знову в ході переговорів<ref>{{книга|автор=Артамонов В. А.|назва=Росія і Річ Посполита після Полтавської перемоги (1709-1714)|місце=М|Видавництво=Наука|рік=1990|сторінки=141}}</ref>. Вийти з оточення Петру I допомогла тільки зрада османського візира — Балтаджи Мехмед-паші, засудженого пізніше до смертної кари, який уклав [[Прутський мир]]<ref>ШАРЛЬ ДЕ ПЕЙССОНЕЛЬ [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm ЗАПИСКА О МАЛОЙ ТАТАРИИ MEMOIRE SUR L'ETAT CIVIL, POLITIQUE ET MILITAIRE DE LA PETITE TARTARIE] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200131210632/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm |date=31 січня 2020 }}</ref>.

== Адміністративний поділ ==
За переписом [[1740]] року хана Менглі-Герая II на території Кримського півострова існувало 6 каймакамств, 48 [[кадилик]]ів (адміністративних округів), 9 міст, 1399 укріплених сіл<ref>Тунманн. Крымское ханство. — Симферополь: Таврия, 1991. — С. 29.</ref>. На чолі кадиликів стояли [[каді]]ї, мусульманські судді.

=== Каймакамства ===
* Акмечетське (з 9 кадиликів)
* Бахчисарайське (з 6 кадиликів)
* Карасубазарське (з 9 кадиликів)
* Кафинське (з 11 кадиликів)
* Гезлевське (з 5 кадиликів)
* Перекопське каймаканство (з 6 кадиликів)

=== Кадилики ===
{|width=100%
|valign="top"|
* [[Кадилик Ор-Капи|Ор-Капи]] (сучасний [[Перекоп (Армянська міськрада)|Перекоп]])
* [[Кадилик Сакал|Сакал]]
* Сеїд-Еді
* Нуссуф
* Тамак
* Беш-Паре
* Бочали
* Шейх-Елі
* Сейдлер
* Кутеш
* Четерлик
* Самарджик
* Караул
* Мегіт
* Каракуд
* Діптархан
|valign="top"|
* Бойнак
* Г'юзлеве / Гезлеве
* [[Чонгар]]
* [[Кадилик Арабат|Арабат]] (сучасний [[Арабат]])
* Керш-Беш-Пармак
* Орта-Керш
* Діп-Керш
* [[Кадилик Єні-Кале|Єні-Кале]] (сучасне [[Єні-Кале]], османська фортеця)
* [[Кадилик Мангуп|Мангуп]] (сучасний [[Мангуп]], османська фортеця)
* [[Кадилик Судак|Судак]] (сучасний [[Судак (місто)|Судак]], османська фортеця)
* [[Кадилик Каффа|Каффа]] (сучасна [[Феодосія]], османська фортеця)
* [[Кадилик Ексі-Кирим|Ескі-Кирим]] (сучасний [[Старий Крим]])
* Шірін
* Ічелі
* [[Аргун]]
* Ташелі
|valign="top"|
* Карасу
* Кучук-Карасу
* Жагмурчі
* Чо унче
* Салгір
* Такли
* Даїр
* Карагез
* Завіє
* Улан
* Буралчі
* Акмесджід
* Такетли
* Багча-Сарай
* Качі
* [[Кадилик Балаклава|Балаклава]] (сучасна [[Балаклава]])
|}
З них перші 19 — у степовому Криму (північніше Салгіра й Булганака), наступні 5 — на Керченському півострові, а останні 24 — на півдні Криму.

=== Міста ===
* [[Севастополь|Ахтіар]]
* [[Інкерман]]
* [[Фруктове (село)|Бельбек]]
* [[Мангуп]]
* [[Бахчисарай]] — столиця держави, резиденція хана.
* [[Сімферополь|Акмесджит]] — резиденція [[калга|калги]].
* [[Білогірськ|Карасубазар]]
* [[Чуфут-Кале]]

=== Бейства ===
* Автономні [[Бейлик|бейства]] (князівства) шляхетних родів:
* Кримські [[бей (титул)|беї]]: Ширін, Барин, Аргин, Яшлав (Сулеш), Седжеут;
* Ногайський бей: [[Мала Ногайська Орда|Мансур (Мангит)]]
* Половецький бей: Кипчак.

== Державний устрій ==
[[Файл:Carlo Bossoli Khanpalast von Bachcisaraj 1857.jpg|250px|міні|Ханський палац в Бахчисараї.]]

=== Форма державно-територіального устрою ===

{{main|Ґіреї}}

За формою державного устрою Кримський ханат був децентралізованою унітарною державою, територія якого була поділена на [[бейлик]]и, на чолі яких стояли могутні беї. В кожному бейлику створювалися власні органи влади та військові сили; деякі з них вступали у міжнародні стосунки з сусідніми державами, вели переписування з зарубіжними урядами.
Державний лад Кримського ханства змінювався в залежності від поступового переходу від кочового до осілого способу життя. Окремі кримські роди ставали крупними землевласниками завдяки захопленням та пожалуванням хана. Найбільш відомі з цих родів: Ширин, Барин, Кулук, Сулеш і Мансур.<ref name="Державний устрій">Васильєва В. В. Державний устрій Кримського ханства</ref>

Загалом, державна організація Кримського ханату, яка видається на перший погляд відносно стрункою, містила чимало підводних каменів і суперечностей, які суттєво послаблювали єдиновладдя хана і навіть позбавляли ефективності адміністративний апарат. Мурзи та аги, які оточували хана і вважалися його покірними слугами, могли у будь-який момент взяти участь у змові проти правителя або ж просто усіляко затримувати виконання доручень. Державний устрій Кримського ханату зберігав також низку архаїчних ознак, передусім співіснування кількох принципів наслідування влади у роді Гераїв. Це дозволяло Османській імперії маніпулювати кримськими ханами і на власний розсуд призначати їх чи позбавляти влади.

=== Бейства ===
Кожен з кримських родів мав свої чітко розмежовані володіння, які мали назву бейство (бейлик). Кожен бей мав свою столицю, свій двір, свій калга і нур-ед-дін, обрані з дворян свого ж роду.

Беї могли одружуватись з ханськими доньками, не голити бороди, як і хан, і відсилати своїх послів до іноземних государів за подарунками. Беї вели міжусобні війни і здійснювали набіги на чужі землі (під час одного з таких набігів була спалена Тула).

П'ять кримських родів вважалися представниками вищого стану. Кожен голова роду у своєму бейликі вважався необмеженим деспотом, який очолював адміністрацію і суд. Для здійснення судових повноважень бей отримував від кади-аскера (державного судді) грамоту.

Залежність беїв від хана висловлювалась в їх обов'язку — постачати військо. Для вирішення питання про війну хан зобов'язаний був збирати раду п'яти беїв, які могли посилати замість себе послів.

Таким чином, влада хана була обмежена [[мурза]]ми, яка нерідко переходила в народну владу. Хан не мав права збирати данину ані з беїв, ані з їх васалів; навіть євреї, які мешкали на їх землях, не сплачували йому податі.

Як верховний голова Кримського Ханства хан отримував такі доходи: пенсію від Османської імперії, митний збір, соляний збір, від гатмана (коменданта) Дубосар, від правителів Буджака і Каушан, від ногайських сераскирів і медові гроші, всього на суму приблизно 120 тис. піастрів, не враховуючи доходи із земельних володінь хана і подарунків, які він отримував від іноземних государів.

Після смерті бея володарем бейлика ставав калга — старший син, потім нур-ед-дін — другий син, і лише після смерті всіх синів бея бейлик переходив до його старшого онука.
Інше покоління бея і його побічне потомство становило дворянство «Емір-заде», яке пізніше мало назву мірза, [[мурза]]. Існувало два розряди мурз:
* прямі потомки беїв, які мешкали у межах бейлика;
* кримська шляхта, яка знаходилась поза родинних зв'язків із родоначальником бейліка.

Окрім цього, існувало ще й нижче, служиле дворянство, «капикуль» (раби біля дверей), які складалися з яничарів; проте вище дворянство не мало жодних зносин із нижчим, виняток становили тільки ті, які мали особливу милість хана.

=== Хан ===
Центральне і палацове управління покладалося на окреме коло осіб, які були найбільш наближеними до хана й мали привілейоване становище у системі управління Кримського ханства.
Титули і посади центрального і палацового управління.

На чолі управління стояв '''хан''', який мав походити з династії Ґіреїв. Для обрання хана беї чотирьох великих феодальних кримських родів (Аргин, Кипчак, Ширін і Барин) збиралися на [[курултай]], де ухвалювали рішення про кандидатуру. Новообраного хана підіймали на білому повстяному полотнищі, читали над ним мусульманські молитви, а потім урочисто зводили на престол.

Кандидати на ханську посаду могли висуватися лише з роду Ґераїв, оскільки вони були з числа нащадків Чингіз-хана. Серед цих осіб, у свою чергу, теж існувала черговість: на престол могли претендувати два молодших брати хана-правителя і лише потім ханські сини. З 1478 р., після визнання Кримом султану Османської Держави як халіфа, результат вибору беїв став затверджуватися османським султаном.

Поступово османські правителі набули права вирішального слова в призначенні кримського хана, і церемонія вибору хана беями до XVIII ст. перетворилася на формальність, яка символічно підтверджувала султанський указ.

Кримський хан мав двох офіційних наступників, що справляли функції контролю над східною та західною половинами держави: калгу-султана та нуреддина, котрих обирав із числа своїх молодших родичів. Ханська влада була обмежена радою беїв — старійшин кількох найзнатніших родів, які у своїх володіннях мали право чинити суд та збирати податки. Судова система ханства будувалася за релігійним принципом: місцеві судді нижчого рангу ([[каді]]) та столичні судді вищого (кади-аскери) підпорядковувалися муфтієві — голові мусульманської спільноти Криму, що був непідзвітний хану та підпорядковувався безпосередньо халіфу (османському султану).

{{Кримські хани}}

=== Посади ===
* '''[[Калга]]-султан — спадкоємець трону''' — мав право на престол, проте це не завжди дотримувалось, командував військом.
* '''Нур-ед-дін''' — другий спадкоємець, обов'язки чітко не встановлені.
* [[Султан]]и — ханські сини, в залежності від особистої гідності — займали різні посади (напр. начальник ногайських військ тощо).
* '''Матері, дружини і доньки хана, калги-султана і нур-ед-діна,''' які мали свій особливий двір і отримували щорічне грошове утримання.
* '''Хан-агаси''' — обов'язки чітко не визначені і відносились до цивільного управління.
* '''Дефтердар-ага''' — рід державного контролера.
* '''Тат-агаси''' — керуючий землями, що складали долю хана і були заселені селянами.
* '''Хазнадар-ага''' — державний скарбник.
* '''Актачи-бей''' — шталмейстер.
* '''Киларджи-баши''' — гофмаршал хана.
* '''Капуджи-баши''' — ханський ад'ютант, який користувався адміністративною владою.
* '''Капуджилар-ках'яси''' — помічник капуджи-баши.
* '''Селердар-ага''' — начальник мечоносців.
* '''Куллар-агаси''' — начальник придворних нижніх чинів.
* '''Диван-ефенді''' — секретар іноземних справ.
* '''Сир-кятепи''' — секретар внутрішніх справ.
* '''Хазне-кятепи''' — секретар державної скарбниці.
* '''Зариф-кятепи''' — начальник монетного двору.
* '''Аталик''' — вихователь ханських дітей, іноді важлива особа в державі.
* '''Хан-кул-ага''' — начальник ханських рабів.
* '''Байрам-ага''' — головний розпорядник бенкетів.
* '''Балчи-баши''' — другорядний розпорядник бенкетів.
* '''Хапу-агаси''' — охороняв двері ханського палацу, був під керівництвом капуджи-баши.
* '''Серрач-баши''' — відав придворним освітленням.
* '''Чашангир-баши''' — лейб-кухар.
* '''Аши-баши''' — ймовірно, керував ханським обідом.
* '''Хадим-ага''' — ймовірно, керував над службовими у дворі хана.
* '''Ігит-ага''' — старший над пажами.
* '''Розмінний-бей''' — представляв хану іноземних послів.
* '''Начальник яничарів'''.
* '''Ханський скарбій'''.
* '''Ханський писар'''.
* '''Землемір''' тощо.
Усі ці особи належали до центрального уряду або до двору хана і отримували подарунки від іноземних государів.

=== Символи ===
* [[Тамга]] — герб династії Гераїв
* [[Тугра]] — особистий підпис чи монограма хана
* [[Санджак-шеріф]] — священна хоругва ханства, за легендою — прапор [[Чингісхан]]а, найсвятіша реліквія держави

== Судова система ==
У Кримському ханстві існувала власна судова система, що була дволанцюговою:
* кадії (місцеві судді), які були духовними особами і вершили суд відповідно до канонів Корану та інших джерел мусульманського права; *Диван Бейліса (апеляційний суд);
* Диван Кримського ханства (вища рада держави), куди кожна людина, чиї права порушені, мала право оскаржити судове рішення (уджет).
Судова влада знаходилась у руках начальників бейликів (кадиликів). Їх у Кримському Ханстві було 48 на 1604 селища.

Бей отримував грамоту на звання кади від кади-аскера, і його юрисдикція не підпорядковувалась хану.

Дворянство мало свої особливі ''ассизні суди'', рішення яких затверджувались кази-аскером, який керувався при цьому порадами муфтії.

Окремі суди мало мусульманські клерикали, іновірці, як християни, так і євреї.
Хан призначав кадієв у власному кадилиці; османський султан — у чотирьох своїх кадиликах (судових округах): Кафе, Судаку, Мангут і Єні-Кале.
З появою міст, з'явилися й особливі міські судді Шегера-каді, що призначалися кади-аскером. На суді цих Шегера-кади як наглядач, завжди був присутній помічник калі-аскера наїб. Всі інші справи, вилучені з ведення цих суддів, вирішувалися в державній раді, або дивані.

=== Диван ===
Диван мав різнохарактерний склад: [[калга|калга-султан]], нур-ед-дін, ширин-бей, муфті, голови п'ятьох родів, кади-аскер, ор-бей, сераскіри трьох ногайських орд, казнадар-баши, дефтердар-баши тощо. Окрім цього, тут засідали також представники кожної гілки п'яти родів. Бей, що не з'явився до судового засідання міг надіслати свого представника.
У дивані вирішувались усі справи внутрішнього управління, оголошення війни, набору військ, спрямування походів тощо.

Суд відбувався на основі Корану, за яким кримінальними злочинами вважалися: відступ від віри, перелюбство, грабіж, вбивство, злодійство і пияцтво. Усі ці злочини каралися суворо, але суворість цю завжди вміли на практиці обходити різними тлумаченнями закону.
Суд починався тоді, коли хто-небудь звертався до нього; розгляд справ був словесним.
Покарання злочинця надавалося позивачу, який міг застосовувати помсту (принцип таліону — «око за око») або ж обмежитися штрафом.

Поняття політичного злочину на той час було відсутнім. Коран згадує лише цивільні відносини підданих, але мусульмани не ущемлялись цим.
У документах кримських татар зустрічаються обряди при здійсненні векселів, духовних заповітів, купчих фортець(?), судження про незаконне порушення зобов'язань тощо.

== Спадкування ==
Порядок спадкування був дуже складним через багатоженство. Шлюб був угодою, яка здійснювалась за приписами шаріату, іноді поза мечеттю. Забезпечувався він особливим внеском «магр», який у випадку розірвання шлюбу видавався невинній стороні. Чоловік приносив дружині калим, дружина — придане. Це взаємне обдаровування мало назву «нішан». Шлюб розривався рідко. У вищих станах процвітало затвірництво жінок; в нижчих класах жінка була більш вільною.

== Військо ==
[[Файл:Szigetvar 1566.jpg|міні|праворуч|250пкс|Кримська кіннота в [[Битва під Сігетваром|битві під Сігетваром]] [[1566]] року ([[османська мініатюра]], [[1579]]).]]

Крисаченко вважає, що по суті, кримські татари часів ханства були військовим народом і майже не розділяли бойові дії і побут (особливо це стосується [[ногайці|ногаїв]]).<ref name="krysachenko"/>

В основі кримської військової стратегії ведення війни лежали традиції армії [[Чинґіз-хан]]а, істотно доповнені власними кримськотатарськими здобутками на військовій царині.<ref name="krysachenko">В. Крисаченко. Історія Криму. Кримське ханство</ref> Майже всі середньовічні і ранньомодерні автори, що писали про кримських татар, підкреслювали високу організованість, витривалість, терплячість і жорстокість кримської армії. Переважною формою війни була нападна агресія, при якій на передній план виходила раптовість і вміння уникнути зустрічі з організованими силами противника, а також вишукування, на думку Крисаченко, найперспективніших з погляду можливої здобичі місць.<ref name="krysachenko"/>

При оборонній війні, яку кримські татари не дуже любили, опертя робилось на потужні фортифікаційні споруди: фортеці, рови, вали тощо. Прикладом такої продуманості була система оборонних споруд на [[Перекоп (місто)|перекопському]] пересипі.<ref name="krysachenko"/> На морі кримські татари мали менше успіхів.<ref name="krysachenko"/>

За правління хана-[[Вестернізація|вестернізатора]] [[Шагін Гірей (хан)|Шагіна]] (1777—1782) було проведено реформу війська за європейсько-російським зразком. Хан встановив гвардію з 4 регулярних кінних полків (''бешлеїв''), що різнилися кольорами мундирів, а також артилерійську роту (''топчі''). Була введена муштра. Навчання і командування військом здійснювалося європейцями, переважно російською мовою. Крім цього розпочалося будівництво флоту в [[Балаклава|Балаклаві]], де споруджували [[фрегат]]и<ref name="Зуєв" />.

== Галерея ==
{{hidden begin
|border = 1px solid silver;
|title = Галерея
|titlestyle = background:#87CEEB;
}}
<gallery mode="packed" heights="260" caption="[[Ґіреї]]">
Файл:Газы Герай.jpg|[[Гази II Ґерай]], зліва - одна ж форм гербу Кримського ханату<ref>[https://docplayer.fr/51529062-Sumar-national-al-proiec-tului-de-istorie-paralela-nato-tratatul-de-la-varsovia.html SUMAR. naţional al Proiec tului de Istorie Paralelă: NATO Tratatul de la Varşovia] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200407193717/https://docplayer.fr/51529062-Sumar-national-al-proiec-tului-de-istorie-paralela-nato-tratatul-de-la-varsovia.html |date=7 квітня 2020 }}, страница 66</ref>.
Файл:Ислям Герай.jpg|[[Іслям III Ґерай]] - хан Кримського ханства<ref>{{Cite web |url=http://www.yenidonem.com.tr/haber/bursa-dan-kirim-tahtina-yolculuk-42672.html |title=Bursa'dan Kırım tahtına yolculuk |accessdate=15 січня 2020 |archive-date=7 квітня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200407194038/http://www.yenidonem.com.tr/haber/bursa-dan-kirim-tahtina-yolculuk-42672.html }}</ref>
Файл:Іслам-Гірей 1604—1654.jpg|[[Іслям III Ґерай]]<ref name="resimler">{{Cite web |url=https://kitabhona.org.ua/lib_izo/tatareurmin.html |title=Крымские татары на европейской миниатюре |accessdate=15 січня 2020 |archive-date=7 квітня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200407194234/https://kitabhona.org.ua/lib_izo/tatareurmin.html }}</ref>.
Файл:Adil Geray.jpg|[[Адиль Герай]]
Файл:Али Герай.jpg|Мірза Алі Герай, син кримського хана, під час [[Віденська битва|Віденської битви]] в 1683 році<ref name="resimler" />.
Файл:Ахмет_Герай.jpg|Ахмет Герай<ref name="resimler" />
</gallery>

<gallery mode="packed" heights="260" caption="Високопоставлені державні діячі Кримського ханства">
Файл:Dankaerts-Historis-9354.tif|Мурза Нурали Оглан, посол Кримского ханства у Швеції, 1642 рік<ref name="resimler" />.
Файл:Seferkazi Aga.jpg|Сефер Гази-ага, візир Кримського ханства при правлінні хана [[Іслям III Ґерай|Ісляма III Ґерая]], важлива політична фігура у Кримському ханств, 1670 р. <ref>{{Cite web |url=http://www.vostlit.info/Texts/rus8/Celebi7/frametext1.htm |title=Эвлия Челеби, книга путешествий |accessdate=15 січня 2020 |archive-date=22 січня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20200122062649/http://www.vostlit.info/Texts/rus8/Celebi7/frametext1.htm }}</ref><ref name="resimler" />.
Файл:Послы Крымского ханства.jpg|Члени кримського посольства у Швеції, 1650 рік. Перший зліва — голова посольства (посол кримського хана)<ref name="resimler" />.
Файл:Tuhaj Bej.jpg|[[Тугай-Бей]], видатний полководець Кримського ханства з роду Аргин. Союзник козаків у ''Національно-визвольна війна під керівництвом Богдана Хмельницького.''
</gallery>

<gallery mode="packed" heights="160" caption="Жителі Криму">
Файл:Крымские татары выходят из мечети.jpg|Кримські татари виходять з мечеті. На землі — кримські цигани.
Файл:Ногайский и крымский татары.jpg|Ногайський (ліворуч) та кримський (праворуч) татарин.
Файл:Tatar and Nogai musicians.jpg|Кримськотатарські та ногайські музиканти.
Файл:Крымскотатарский танец.jpg|Кримські татари. Танці
Файл:Семья крымских татар.jpg|Кримськотатарська сім'я
Файл:Tatarka.jpg|Кримськотатарська принцеса. Європейська гравюра.
Файл:Крымские татары в Каралезе.jpg|Кримськотатарські мурзи та юнак поблизу Бахчисарая.
Файл:Chevalier Auguste de Henikstein - Capseki. Garde du Grand Seigneur. Tatars. Courriers turcs.jpg|Кримські татари (праворуч).
Файл:Карло Боссоли. Татары, путешествующие по степи.jpg|Кримські татари, мандруючи степом.
Файл:Крымская татарка.jpg|Кримська татарка з [[Морське (Судацька міська рада)|Капсихора]].
Файл:Fullarton, A. & Co. Caucausus & Crimea. 1872 (T).jpg|Кримська татарка.
Файл:Крымскотатарские пастухи.jpg|Кримськотатарські пастухи.
</gallery>

<gallery mode="packed" heights="160" caption="Найбільші міста Кримського ханства">
Файл:Karasubazar.jpg|[[Білогірськ|Карасубазар]].
Файл:Карло Боссоли. Карасубазар. Общий вид.jpg|[[Білогірськ|Карасубазар]].
Файл:View of the eastern part of the city Karasubazar.jpg|Вид на східну частину [[Білогірськ|Карасубазара]], поруч два [[Караван-сарай|Караван-сарая]].
Файл:Багъчасарай.jpg|Частина [[Бахчисарай|Бахчисарая]].
Файл:Беседка Селям Герая.jpg|Бахчисарайський палац
Файл:Вид на Бахчисарай.jpg|Вид Бахчисарая.
Файл:Siege of Azov (1736).jpg|Штурм Азака
Файл:Siege of Perekop (1736).jpg|Штурм кримськотатарської фортеці Перекоп.
</gallery>
{{hidden end}}

== Населення ==
{{main|Населення Криму}}
[[Файл:Two mountain Tatar.jpg|250px|міні|Кримські татари (XVIII ст.)]]
[[Файл:Карло Боссоли. Татары, путешествующие по степи.jpg|250px|міні|Татари, що мандрують степом.]]
Населення Кримського ханства було етнічно строкатим: [[кримські татари]], [[ногайці|ногаї]], [[кримчаки]], [[караїми]], [[черкеси]], [[абхази]], [[готи]], [[греки]], [[вірмени]], [[русини]], [[литовці]], [[поляки]], [[московити]], османи та інші. Жодна народність не становила чисельної більшості, але привілейоване місце належало [[кримські татари|кримським татарам]]. Панівною релігією був [[іслам]] суннітського толку. У місцях компактного проживання греків та вірмен діяли християнські церкви.


Згідно з даними консула Франції при Крим-Гіреї барона Тотта, загальна кількість населення Кримського ханства у [[1767]] році становила 4 млн осіб.

Згідно з «Подорожніми записками» російського академіка [[Зуєв Василь Федорович|Василя Зуєва]], у [[1760-ті|1760-х]] роках Кримський півострів був дуже багатолюдним й нараховував близько 1200 сіл. Проте після російських вторгнень, станом на [[1782]] рік, населення Криму скоротилося на дві третини, так що «''нині куди не поїдеш, всюди зустрічаються одні лише руїни великих слобід і пустирі колишніх сіл''». Мешканці півострова, що колись вільно жили на території ханства, стали біженцями, подавшись до [[Абхазія|Абхазії]] й [[Черкесія|Черкесії]]. Ті, що прийняли нову російську владу, були частково переселені в «''російські місця''»<ref name="Зуєв">{{Cite web |url=http://www.krimoved.crimea.ua/zuev.html |title=Василий Зуев. ''Выписка из путешественных записок Василья Зуева, касающихся до полуострова Крыма. 1782 г.'' |accessdate=17 червня 2015 |archive-date=24 червня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150624035532/http://www.krimoved.crimea.ua/zuev.html }}</ref>.

За правління хана [[Шагін Гірей (хан)|Шагіна]] (1777—1782) було проведено перепис населення<ref name="Зуєв"/>.

== Див. також ==
[[Список кримських ханів]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Бібліографія ==

=== Джерела ===
* [[Гійом Левассер де Боплан]].[[iarchive:boplan|Description des contrées du Royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moscowie, insques aux limites de la Transilvanie.]] (аудіокнига)
* [[Йоганн Тунманн|Tunmann E]]. ''Der Krimische Staat''. — Troppau, 1784.
* [[Пейссонель, Шарль]]. [http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm Записка о Малой Татарии] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200131210632/http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Krym/XVIII/1740-1760/Peyssonel_Charles/frametext.htm |date=31 січня 2020 }}, 1755 рік {{ref-ru}}

=== Монографії ===
* Вельяминова-Зернова В. В. [http://books.google.com.ua/books?id=WCT_AgAAQBAJ&dq=قريم+حالك&hl=uk&source=gbs_navlinks_s Материалы для истории Крымского ханства] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140407085725/http://books.google.com.ua/books?id=WCT_AgAAQBAJ&dq=قريم+حالك&hl=uk&source=gbs_navlinks_s |date=7 квітня 2014 }}
* Домановский А. М. Осколок Золотой Орды, или Загадки рождения Крымского ханства. Харьков, 2017.
* Тунманн, Й. ''Крымское ханство''. — Симферополь, 1936.
* Тунманн. ''[http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Tunmann/frametext.htm Крымское ханство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120510051140/http://www.vostlit.info/Texts/rus5/Tunmann/frametext.htm |date=10 травня 2012 }}''. — Симферополь : Таврия, 1991.
* {{книга
|автор = Зайцев И.В.
|частина = Османское завоевание Южного берега Крыма в 1475 г. Османские владения в Крыму
|заголовок = История Крыма
|посилання = https://www.rfbr.ru/rffi/ru/books/o_2074453#1
|видання = Российское историческое общество. Институт российской истории РАН.
|відповідальний = А. В. Юрасов
|місце = Москва
|видавництво = «Кучково поле»
|рік = 2017
|том = 1
|сторінки = 382
|сторінок = 550
|isbn = 978-5-9950-0871-2
|ref = Зайцев
}}
* {{книга-ру
| автор = К. А. Кочегаров
| заглавие = Речь Посполитая и Россия в 1680-1686 годах: заключение Вечного мира
| ссылка = http://inslav.ru/images/stories/pdf/2008_Kochegarov.pdf
| ответственный = доктор исторических наук Б. В. Носов
| место = М.
| издательство = Индрик, [[Институт славяноведения РАН|Институт славяноведения Российской академии наук]]
| год = 2008
| том = 1
| страниц = 504
| страницы = 230
| isbn = 978-5-85759-443-8
| doi =
| ref = Кочегаров
}}
* {{книга
|автор = [[Возгрін Валерій Євгенович|В. Є. Возгрін]]
|частина = История крымских татар: очерки этнической истории коренного народа Крыма в четырёх томах
|заголовок = Крымский народ при османах
|видання = 3
|місце = Сімферополь
|видавництво = «Нестор—Історія»
|рік = 2013
|том = 1
|сторінки =
|сторінок = 872
|тираж = 1000
|isbn = 978-5-90598-658-1
|ref =Возгрін
}}

=== Статті ===
* [http://tyzhden.ua/Publication/3700 Важкоозброєний татарський вершник // Український тиждень] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140719135607/http://tyzhden.ua/Publication/3700 |date=19 липня 2014 }}
* Ищенко С. А. [https://web.archive.org/web/20150618080804/http://velizariy.kiev.ua/avallon/steppe/tatar/lit/ichenko.html Война и военное дело у крымских татар XVI—XVIII вв. (по запискам иностранных путешественников и дипломатов)] // ''Северное Причерноморье и Поволжье во взаимоотношениях востока и запада в XII—XVI веках'' / под ред. Г. А. Федорова-Давыдова. Ростов-на-Дону, 1989.

=== Довідники ===
* Галенко О. І. [http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat Кримський ханат] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160818035153/http://www.history.org.ua/?termin=Krimskii_Hanat |date=18 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|5|366}}
* {{ДІУ}}
* Головченко В. І. Кримського ханату дипломатія // [[Українська дипломатична енциклопедія]]. Київ, 2004. Т.1

* [http://leksika.com.ua/19851208/legal/krimske_hanstvo Кримське ханство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161117173429/http://leksika.com.ua/19851208/legal/krimske_hanstvo |date=17 листопада 2016 }} // {{Юридична енциклопедія|3}}

== Посилання ==
* {{commonscat-inline|Crimean Khanate}}
* [https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=_wyYYVREWRY Кримські татари. Друзі чи вороги? (Киримли / Кримці)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220227223138/https://www.youtube.com/watch?reload=9&v=_wyYYVREWRY |date=27 лютого 2022 }} — ''Канал імені Т. Г. Шевченка''
* [https://www.youtube.com/watch?v=nA6UP7Nmxnc&t=133s «Крымский Юрт» (на ногайском языке)]
{{Адміністративний поділ Османської імперії}}
{{Крим в темах|state=collapsed}}
{{Історія України}}
{{Держави-наступники Золотої Орди}}
{{Тюркські країни}}
{{ac}}
[[Категорія:Кримське ханство|*]]
[[Категорія:1449 в Україні]]
[[Категорія:Держави і території, засновані 1449]]
[[Категорія:1783 в Україні]]
[[Категорія:Новоісторичні держави Росії]]

Кримологія - Внесок користувача [uk]

Кримське ханство